Оці закривавлені посилки з очима тварин, що надходять останніми днями до українських посольств, нагадали мені одну кінематографічну історію з дитинства, яку переповідали у нашому дворі на Чоколівці. Отже, жила у сусідньому будинку на першому поверсі вихователька дитсадка, дуже симпатична і скромна дівчина Валя. І внадився до неї наполегливий залицяльник Гена. До того навріпливий, що Валя вже не знала, як його здихатись.
Скаржилася, що Гена псіх, бандит, та ще й до всього працює водієм на гімновозі. А вона ж таки з освітою, і Гена їй не пара.
Гена кілька разів вривався до Валіної квартири, хотів її зґвалтувати, побив сусідів, які прибігли на Валіни крики. А потім одного дня, коли всі були на роботі, під’їхав гімновозом під Валіни вікна, закинув трубу у кватирку до її кімнати і викачав кілька тон лайна у помешкання тієї, яка відкинула його пристрасть.
Після цього Гену таки посадили.
Безсила ненависть, оця сліпа немічна лють навіть недурних людей робить тупими, не те що бандитів і старих маразматиків.
Як добре, що «народ-богоносєц» так масово себе викриває!
Я коли чую про ось таку жалюгідну безсилу помсту, залякування, це просто music for my ears. Дуже потрібна і корисна річ для турбо деколонізацїї в головах українців.
Мирослава Барчук
