Словаччина була першою країною закордоння, куди я поїхав з незалежної України. Пам’ятаю те одчуття — одчуття перетину кордону глибоко сов’єцької людини, з національної пост-сов’єцької тюрми у вільний — инакший — світ. Се було культурне потрясіння, зм’якшене людяністю письмака Івана Яцканина.
Українські села, церкви, міста та містечка, українські люди. Не диво, що з української пряшівської родини пішов у світи Андрій Варгола — усесвітньо відомий Енді Воргол. Під Братиславою доживає віка Олександер Волков — заугосп при дворі Кучми. У Братиславі научалася Слава Кравченко — прозаеса і колишня колега по радіо Свобода. Тепер у Братиславі учиться талановитий Іван Маркович. Десь там само бродить неприкаяний Кірпа.
У Пряшеві був упереше не у московитському і не українському театрі. Словацька мова давалася чути. Одкрив для себе чудову і незглибиму прозу Івана Яцканина, Василя Дацея, Еви Бісової та Степана Ганущина.
Відтак — дія: книжка літературних портретів Пряшівська гілка української прози, творчий вечір Івана Яцканина у Київі. Уластиво, те закордоння було формальним, бо Пряшівщина — історична українська земля, де українці живуть на своїй земли.
Словацький уряд не любе українців і робить усе для їх асиміляції. Київ їм помагає. Особливо постарався міністер Клямкін, який, будучи на посаді, закрив журнал МЗС, знищив архів МЗС, вигнав зі служби усіх 50+, для економії коштів закрив консульства на історичних українських землях у Любліні, Сучаві та Пряшеві — натомість одкрив у системі МЗС відділ з боротьби з неіснуючим антисемітизмом.
Скандал з українською амбасадою, що торгувала контрабандними цигарками. Епоха Мечьяра. Русинська карта. Політика ословачення УГКЦ на Пряшівщині. Як мовить Іван Яцканин — од Київа мені нич не треба опріч відчуття, що за моїми плечима стоїть могутня українська держава.
Що робити після перемоги партії Фіца?
1. Одновити українське консульство у Пряшеві.
2. Вимагати од глави УГКЦ Святослава повернути українську мову ув українські церкви по усій Словаччині. Не може бути такого, аби українці в українському селі не могли говорити з Господом рідною мовою.
3. Сприяти присудженню Шевченківської премії 2024 року великому українському письмаку Іванові Яцкканину.
4. Призначити у Братиславу та Пряшів досвідчених, вартісних дипломатів.
5. Мислити українські історичні землі як життєвий простір української нації.
Чи се можливо? При немічному Кулебі, мабуть, ні. Та і Шмигаль засидівся на своїй посаді. Після того, як український парламент через війну перетнув поріг леґітимности — сей же поріг перетнув і уряд, сформований сим парламентом. До березня 2024 року леґітимний тільки през. На жаль. Слава Нації.
Роман Кухарук
