«Станіслав (прелюд) Я не живу. В Станіславі. Я з’явився сюди ненадовго, власне кажучи, мене вже немає тут. Однак моя поява була вчасною. Я ловив те, що виникло непомітно і зникло безповоротно — НЕСПРАВЖНЄ. Це швидкоплинне НЕСПРАВЖНЄ було єдиним справжнім, яке належало цьому місту.
Все інше виявилося СПРАВЖНІМ, а тому, за неминучістю тавтономічних обмежень, не зовсім справжнім. Це, очевидно, потребує пояснень»
(Іздрик. Станіслав: туга за несправжнім. 1995)
Це була хороша серія у видавництві “Грані-Т”, а книжка есеїстики Іздрика “Флешка – 2 gb” (К. 2009. 248 с.) 
додала цій серії стилістичного колориту.
За есеї, а вони ріжні тематично і настроєво, скажу, що вони досить повно виявляють характер і уподобання самого автора.
Усі історії виписані з наскрізною сюжетною інтригою. Вони відтворюють певну атмосферу мистецького життя Станиславова і окраїн. Однак використовувати їх як документ епохи треба дуже обережно, не забуваючи, що маємо белетристичну візію світу, автор якої є центральним героєм витворюваного ним міфу.
Книжка залишається перфертною у формі, задумі й авторському втіленню, і як така є взірцевою для літературних неофітів. Бо Іздрик залишається ключовою постаттю “несправжнього” мистецького Станиславова ранніх 90-х.
Євген Баран
