Тут, власне, про Іловайськ, Шарм-ель-Шейх та нації, у яких є і мозок, і яйця, і серце… Цю історію я почула від одного з учасників війни на Донбасі, чиї таланти та інтелект нашій країні виявилися не дуже потрібними. Звучить вона так. 6 жовтня 1973 року розпочалась Війна Судного дня: на Ізраїль напали Єгипет та Сирія одночасно.
Єгиптяни форсували Суецький канал і зайняли плацдарм на Синайському півострові. Сирійці атакували Голанські висоти, але ізраїльські військові зуміли їх відбити. Спочатку Ізраїль зазнав тяжких людських та матеріальних втрат. Хоча війну не програв. На якомусь етапі він навіть почав ламати її хід, але сильні світу цього в особі Брежнєва та Кіссінджера змушують сторони припинити бойові дії. За рішенням ООН, всі сторони відкотилися на початкові позиції.
Ізраїль лютує.
Починаються масові протести. Уряд створює слідчу комісію, яка має з‘ясувати, чому влада була неготова до нападу. Прем‘єр Голда Мейр та міністр оборони Моше Даян подають у відставку. Комісія на чолі з суддею Моше Агранатом починає слідство (судді — відставні високопоставлені військові). Попередній висновок оприлюднюють через півроку.
Як думаєте: хто, на думку суддів, мав понести відповідальність за неготовність Ізраїлю до війни? Добровольці? Дезертири? Непрофесійні солдати? Попередники? Ізраїльський олігарх?
Ні!
Комісія поклала відповідальність за неготовність і втрати на командування армії та військову розвідку. Тоді не було фейсбука, а в Голди Мейр не було ботів, які б заряджали, що «коней на переправі не міняють».
Були відправлені у відставку начальник Генштабу, Командувач Південним округом, начальство військової розвідки. Комісія не виявила провини самої Мейр. Але ця велика жінка сама дає свідчення, і зізнається, що вона погано розбиралася в питаннях оборони і була проти превентивних заходів через небажання псувати відносини із зовнішньополітичними партнерами.
Остаточний і повний звіт комісії Аграната було розсекречено через 40 років після війни, у 2013-у. Але висновки влада зробила блискавично. Нікому й на думку не спало оприлюднити результат слідства, з якого випливало б, що винні у воєнних втратах Ізраїлю Єгипет та Сирія.
Українське розслідування Іловайська до болю нагадує путінське «она утонула» і зовсім не схоже на висновки комісії Аграната.
А при чому тут залюблений українцями курортний Шарм-ель-Шейх, — запитаєте? Під час війни Судного дня він був ізраїльським поселенням Офіра, базою Військово-повітряних сил. Згодом Ізраїль віддав його Єгипту за взаємними домовленостями. Від Офіри лишиться сама назва. І туризм. Цей напрямок для регіону вигадали ізраїльтяни. У якомусь сенсі Синайський півострів з певною натяжкою можна порівняти з нашим Кримом.
Сильні можуть втрачати і програвати, але сильні не дурять самі себе. Тому євреї будують свій рай навіть серед кам‘янистих гір та пустель. А українці, маючи хорошу землю, воду, кваліфіковану робочу силу, промисловість, копалини, не будують НІЧОГО.
Для того, щоб вижити, треба бути сильним. Щоб бути сильним, треба хотіти знати правду. Визнавати помилки, робити з них висновки. І справді прагнути мати власну державу.
Тетяна Даниленко
