Атака ХАМАСУ на Ізраїль, ймовірно, здійснена під диктовку кремля і за узгодженням з Іраном. Її реалізація стала можливою, зважаючи на дифузію і певну інертність західного світу, його побоювання «ескалації» з боку скаженого русского «мєдвєдя». Мета ініціаторів ескалації на Близькому Сході зрозуміла. По-перше, це відвернення медійної уваги світу від війни в Україні.
По-друге, зменшення обсягів західної підтримки Україні, результатом чого може бути втрата ініціативи українською стороною на фронті. По-третє, динамічне зростання антиамериканських, антисемітських, антизахідних і відповідно антиукраїнських настроїв у мусульманському світі, актуалізація відомої тези щодо «протистояння цивілізацій».
По-четверте, використання «п’ятої колони» у немусульманских державах за рахунок численної діаспори з країн ісламу, місцевих корисних ідіотів (т.зв. євроскептиків тощо) і право- і ліворадикалів, фінансованих москвою. По-п’яте, зростання антиамериканських настроїв, тенденцій розколу і зміцнення позицій проросійських сил у західному світі (Угорщина, Словаччина, Сербія). Посилення відповідних тенденцій в деяких інших європейських країнах.
Слід визнати, що Ізраїль і загалом Захід «проспали» медійну війну за Ізраїль. Об’єктивність і намагання дотримуватися правдивого висвітлення подій ізраїльськими і західними ЗМІ програли в протистоянні з цинічною кампанією тотальної брехні і фальсифікацій, розгорнутої їхніми ворогами. Це, ймовірно, матиме вплив на подальшу медійну політику країн Заходу з посиленням контролю державних чинників, зокрема, в питанні реанімації певних форм цензури. Не забуваймо і про «цифрову диктатуру», запроваджувану в Китаї.
ХХІ століття, ймовірно, означить нові форми цієї медійної «чуми» і для країн Заходу, що означатиме і певні обмеження прав людини. Фактично «вісь зла» (росія, Іран і їхній сателіт Білорусь), використовуючи радикалізм терористичних угруповань (ХАМАС, Хезболла, Талібан, ІДІЛ тощо), за фактичного сприяння Китаю і тепер уже, здається, Туреччини, і відчувши за собою підтримку практично майже всього мусульманського світу, оголошує війну західному світу.
Якими бачаться контури мапи світу за умови, якщо «вісь зла» переможе? Це буде світ, поділений майже за Орвелом, хоча й з певними відмінностями: Океанія (Північна Америка, Австралія і частина європейського Заходу); Євразія (росія і Східна Європа); Остазія (Китай і Південно-Східна Азія). Четверта частина, не передбачена Орвелом – мусульманський світ, або, ширше, країни «глобального Півдня». І ще. Орвелівські «спірні території» (насамперед країни Африки) навряд чи зможуть зберегти нейтралітет, а, скоріш за все, потраплять під вплив Китаю і частково, можливо, мусульманського світу.
Головним бенефеціаром (вигодонабувачем) за такого сценарію стане Китай, який виграє від ослаблення Заходу і знесилення росії, котра фактично лежатиме покірно в нього під ногами. При цьому Китай, ймовірно, намагатиметься загрібати жар чужими руками, хитро балансуючи уздовж «лінії зіткнення». Очікувана зустріч Сі – Байден – чергове тому підтвердження. Проте ментально й геополітично Китай ніколи не наблизиться до Заходу. Його стратегічна мета – перемогти Америку у глобальному протистоянні, що фактично дозволить в тій чи іншій мірі контролювати або принаймні здійснювати політичний, силовий, економічний вплив на всіх континентах.
На щастя, зло перемагає не завжди. Про це ми знаємо з історії. Здається, Захід, насамперед Америка, зрозуміли ступінь смертельної небезпеки в разі, якщо дозволити злу верховодити в світі. Події в Ізраїлі і реакція на них на планеті, певно, збудили Захід від летаргічного сну ситості, в якому він перебував навіть не зважаючи на війну в Україні.
Україна, незважаючи на родове прокляття уламка радянської імперії і тридцятиліття вкрай згубної «двовекторності» – тепер частина західного світу. Ми з ними в одному човні. Від результатів російсько-української війни без жодних перебільшень залежить майбутнє світової цивілізації. Саме на українських полях битв з окупантами мусить бути вирване отруйне жало рашизму, цієї новітньої, гібридної версії комунофашизму, який загрожує всьому світові.
Ми не маємо права програвати. Бо інакше планету накриє царство пітьми. Тому ми переможемо.
Михайло Сидоржевський
