Яким має бути фінал війни ми уявляємо: звільнена Україна, член ЄС і НАТО. Яким уявляють цей фінал наші головні партнери за океаном ми не знаємо. І не переконаний, що знають це самі американці. Не існує консолідованого бачення і поміж членів ЄС і НАТО.
Щоб широко відкритими очима подивитися на той фінал, слід відмовитися від десятиріччями усталеного стереотипу: Росія – непроста держава, не схожа на більшість західних держав, але в критичні моменти вона може статися в нагоді Заходу. Як то вже було не раз: під час війни з Наполеоном, у Першій і Другій Світових війнах. Її ментально недемократичний характер дозволяє царям-генсекам, президентам росії робити те, що канони демократії не дозволяють робити Заходу – кидати в пащу війни мільйони своїх громадян. І ця варварськаа властивість московії багатьом стратегам у Вашингтоні, з огляду на майже неминучий конфлікт США з Китаєм, видається вкрай привабливою рисою.
Те, що зараз Москва дружить з Пекіном за океаном теж мало кого напружує: ну, дружив Сталін із Гітлером, а як потім все обернулося?
Щоб зламати це, Україні у будь-який спосіб самостійно слід шукати і знаходити вразливі місця московії, щоб зламати той усталений стереотип. Ми його вже похитнули. Гарні зерна сумнівів посіяли в головах стратегів США, але до кінця не зламали той стереотип.
Московська пропаганда вміє робити із г@вна кулі – брехливість, похваляння і бравада у московитів у крові. І ця пропаганда – є теж одним із традиційних інструментів впливу на західний істеблішмент.
Сам факт того, що у Пентагоні погодилися розглянути наданий міністром оборони України список військових об’єктів росії, щодо яких ми просимо засоби і дозвіл на ураження, говорить, що зухвала Курська операція ЗСУ почала справляти бажаний для нас ефект.
Хтось має показати, як той самий Мауглі у Кіплінга, що у кобри вигнили і випали зуби і вона нікому вже не те, що не помічниця, а смішна обгортка колишньої величі.
Віктор Лешик
