По сусідству з нами жила тета Зосі Грабовецька. По-вуличному Ясева. Малим бахурчуком носив їй молоко, а за нагоди засідав на кільканадцять годин, слухаючи всілякі історії, аж заки не приходила по мене баба. Баба теж засідала. Приходив дід…
Одного разу, памнітаю, захтілося мені піти до тети, а як то просто так іти? Треба нести молоко. Молока солодкого, свіжого себто, не було, лиш не повний літровий слоїк. Ну шо ж робити – йти треба. Перелив я ті остатки в півлітровий і ґонорово почипиряв до тети.
А ще ж треба згадати, що тета завжди давала цукерки. Такі смаковиті. А ще варену стручкову фасолю. Баба такої не садила, тому то був мало не делікатес.
Приходжу, значиться, приношу тих півлітра молока, заявляючи ґонорово, що от, мовляв, приніс. Тета на то лиш усміхнулася, але виду не подала. Ніби так має бути. Перелила молоко в банічок, вмила слойок, вкроїла туди гріночку хліба – така традиція: у посудинку або хліб клали, або сіль сипали. Порожню борони Боже вернути.
Потім тета розповіла тоту історію бабі. Сміху, звісно, було з малого ґаздика. Ну але шо ж поробиш – чим багаті, так сказати.
Тета Зосі мала великий грубий зошит з молитвами. Усякими. А я в той час прислуговував у церкві. Вдарився в реліґію. Акурат востаннє її бачив, коли вона, переписавши для мене молитву, яка мені перед тим дуже сподобалась, на двох куштурах прийшла до нас, аби мені її дати. Загоді тета померла: «Я маленька дитинка, хочу бути чиста як сніжинка. Гріхом душу не забруджу…»
Богдан Гасюк
