Я не військовий експерт, але в людях трохи розбираюсь… Звісно ж, нинішній панічний відступ російських військ на північному сході є як результатом ретельної підготовки і вдалого стратегічного задуму Генштабу ЗСУ, так і суттєвого ослаблення і безпорадності російської військової машини.
Проте в людському вимірі простежується фатальна відмінність в настроях та мотивації сторін: в українських військових наче прокинувся драйв своїх давніх предків-степовиків, які на своїх конях (тепер «залізних») несуться в тили ворога, сіючи невпевненість, паніку і страх; натомість російські вояки, перевтомлені безглуздою і виснажливою війною, пригнічені дисципліною і задрочені командирами, знервовані і виснажені кількамісячним очікуванням «контрнаступу», щойно побачили перші ознаки поразки – наче відчули певне полегшення, сигнал, мовляв – «тепер можна» – і з усвідомленням власної «правоти» залишили і позиції, і техніку, й стрімголов кинулися «додому»… Психологічна напруга «розрядилася» таким химерним чином.
Ні, це ще не остаточна перемога – там залишилася ще добра третина «упоротих» чи «неляканих», впевнених у своїх «правах» на українські території чи отруєних «смаком війни», які намагатимуться нас нищити і далі, але психологічний злам вже стався – значна частина «гарматного м’яса», зібраного обманом, страхом чи примусом, вже піймала солодке відчуття «ізбавлєнія» і назад, в горнило війни, їх тепер ніякими «плюшками» не заманити…
Проте «загальнонародний» етап війни проти України для росіян закінчився – тепер 
протистояння (ймовірно ще жорстокіше) триватиме з «ідейними», зрадниками та колаборантами, яким є що втрачати, бо саме з них «питатимуть» за все скоєне і по цей, і по той бік українсько-російського кордону.
Володимир Богданович
P.S.
Цей плакат, який я побачив на виставці в Українському домі, точно передає дух дискусії в нашому суспільстві про роль російської культури в окупації України та розв’язуванні Росією війни. Його автор — Олексій Сай. Двоголовий орел з головами Достоєвського і Толстого та ногами балерини, що танцює Чайковського над зруйнованим українським містом, такий же переконливий і категоричний, як гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»
Володимир Даниленко
