Історія про те, як в скороченій міжнародній телеверсії церемонії «Оскар» вирізали нагородження українського фільму «20 днів у Маріуполі» в номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм», не здивувала. Хоч і обурила. Як, зрештою, і пояснення Disney Entertainment, що, мовляв, сталося це через часові обмеження, передбачені для короткої версії шоу на 90 хвилин.
Disney Entertainment заспокоює, кажучи, що «зведений підсумок усіх пропущених переможців, у тому числі “20 днів у Маріуполі”, до скороченої версії включено». Мовляв, формат, нічого особистого.
Історія не здивувала, бо, на жаль, вона відображає нові тренди у ставленні світу до розв’язаної росією війни в Україні. Роботу кінодокументалістів про знищення українського Маріуполя визнали, номінували найвище, але емоційно сильний виступ на нагородженні режисера фільму Мстислава Чернова не показали. Мабуть, вирішили, що війна дуже вже далеко від театру «Долбі» в Лос-Анджелесі.
Он, і демократи, і республіканці також називають росію агресором та визнають нашу мужність, але домовитися про виділення обіцяних грошей, щоб захистити українців від руских обстрілів, не можуть уже четвертий місяць. А хіба блокування польського кордону фермерами країни, яка називає себе світовим українським адвокатом, – не та сама історія? Історія зовсім не про те, яка квола польська влада, а як вона вирізає з нашої пам’яті все те, що зробили поляки для порятунку простих українців у перші часи рускої агресії.
Міркую, найближчим часом буде ще багато таких «неформатних» історій, у яких «нічого особистого». Інша річ, що ми повинні ті історії форматувати ще до того, як вони стануть власне історіями. Це я до того, що світ любить переможців – як на початку агресії під Києвом, вже потім на Харківщині чи у Херсоні. Бо якщо б наше МЗС викликало папського нунція раніше, коли він розповідав минулого року про велич росії, то, дивись, і не договрився б нині понтифік до «білого прапора».
Так, ми вже давно говоримо відверто з ним, зі світом, у тому числі, нашими найближчими партнерами. Мабуть, настала пора так само відверто діяти. Бо, зрештою, нічого особистого — просто у планах путіна українці, як народ не значаться. Такий тепер у нас формат.
Володимир Стефанець
