Вікіпедія пише: «Білий прапор у міжнародних відносинах визнається як прохання або вимога про припинення військових дій, знак перемир’я або пропозиції переговорів». Звісно, можна відпустити свій праведний антиклерикальний гнів у галоп, а для надійності ще й увігнати осиновий кіл у вигляді випоминань про хрестові походи, інквізицію, толерування Гітлера й педофілію у Римській Курії.
АЛЕ…
З білим прапором Зеленський носився більшу половину своєї каденції, марячи прямими перемовинами з путіним усі 3 передвоєнні роки. І 73% насєлєнія це чомусь не дратувало. І досі нікому нема діла до Оману, де відбулася зустріч Зеленського і Патрушева, й на літаку Патрушева президент вертався в Жуляни…
Метафора про «білий прапор» від Папи – це, звісно, повний атас – але ж тема перемовин відкрита й чинна для України, адже указ 2022 року про призначення переговорної групи (під Гомелем і в Стамбулі) не скасовано, він досі діє. А опосередковані контакти не припинялися ніколи, і є всі підстави вважати, що 27 лютого в Саудівській Аравії і 8 березня в Туреччині йшлося саме про це.
Тому: нічого екстраординарного у висловлюваннях Папи нема. Він іде повністю в руслі основних наративів на Заході про пошук моделей припинення війни і стимуляції початку перемовин, виходячи з реалістичного бачення непереможної, на їх погляд, війни. Злитися на Понтифіка — діло богоугодне, авжеж. Але те, що неполітично каже Папа, дуже скоро буде звучати від політиків. І тут наші керманичі лицемірно лукавлять, коли вдають із себе затятих.
А поміж тим, кризою Церкви я задоволений. Не в Папі справа. Це не його персональна криза. Це криза всієї Церкви як інституції. Це стосується всіх Церков. На жодне животрепетне питання сучасної розкутої людини – від інтиму до війни – Церкви не спроможні дати утилітарних відповідей.
Передусім: Церква як миротворець капітулювала. У світі оприявненого зла концепція «полюби ворога» – руйнівна й життєво небезпечна. Наратив примирення зі злом більше нервує, ніж надихає. Але нікому від того не легше. Саме цей наратив буде мейнстрімним у найближчий час. І з ним доведеться працювати, попри надуті папські губки.
Остап Дроздов
