Ювілей легендарного американського боксера Джорджа Формана: 10 січня йому виповнилося 70! Його слава – усесвітня, він має мільйонні статки, його чемпіонські досягнення – неперевершені, він – легенда.
Сюжетами про Формана сьогодні переповнено голубі екрани, а ще більше рясніє стрічка інтернет-новин, багато говорять про ювіляра на FM-станціях.
Проте в мене є мій Форман.
Я запам’ятав його на все життя з далеких юнацьких днів. Власне, ще звідтоді, коли переважна більшість моїх ровесників, що жили у «совєцькому заповіднику», про Формана сном-духом не відала й не чула.
… Нам з двоюрідним братом Леонідом – по 15 літ.
У нашому великому селі ми мешкаємо на різних кінцях. Але крепко дружимо, і я лишаюсь ночувати у дядька Колі та тітки Ольги по дві, а то й три ночі поспіль. Мати докоряє: «Шо ж, якшо так, то збирай свої манатки і переходь назавжди до Дриганів (так мою тітку з дядьком кликали по-сільському). А до батька з матір’ю хіба навідуватимешся в гості…». Я відповідаю: «Ну, мамо…».
Важлива обставина, чому я надовго «зависав» у брата: в них уже тоді був чорно-білий телевізор «Горизонт-101» – нечувана розкіш доби «развітого соціалізма»!
Памятаю, як на перегляд багатосерійного совєцкого фільму «Ад’ютант єго прєвосходітєльства» чи польських телесеріалів «Чєтирє танкіста і собака» та «Ставка больше, чєм жизнь» до тітчиної хати набивалося до трьох десятків душ сусідів… Дядьки курили, а тітки гострими і білими зубами лузали соняшникове насіння…
Але чи не найяскравішою сторінкою тих днів, звідки, власне, і Форман спливає, були наші «віп-перегляди» спортивних програм. Найперше – чемпіонатів світу з хокею. Ми з братом знали напам’ять прізвища всіх тогочасних хокеїстів збірних Чехословаччини, Швеції, Фінляндії, я вже не кажу про «вєліколєпниє пятьоркі і вратаря» збірної СССР!
До кола обмежених осіб тих хокейних переглядів довгими зимовими вечорами входили ми з братом, дядько Коля – Льоників батько, і дядько Шура Молько, сусіда, що жив неподалік. Перед нами з братом на приставлених стільчиках стояло по великій чашці молока, кусню домашнього печеного хліба і банка вишневого варення з однією ложкою у ній; перед дядьками на цілий вечір – по склянці сизої самогонки, хліб, товсто накраяне сало з проріззю і по великій цибулині.
Льоників батько, у міру дозованого посмоктування самогону, ставав усе веселішим, балакучішим і щасливішим, незалежно від того, як розвивалися події «на льду», аж поки мало-помалу не «затухав» і вже відверто кимарив на стільчикові, схиливши голову на плече.
Зате дядько Шура не п’янів ніколи. І не вгавав ні на секунду. Він коментував перебіг поєдинків цікавіше, ніж Ніколай Озєров, він навіть перекрикував чехословацького коментатора, якого було чути з мікрофона Озєрова, і що характерно – робив те незвичною, смішною для нас словацькою мовою, яку, здавалось, уже опанував і легко нею послуговувався.
Ми обожнювали дядька Шуру.
Він був навдивовижу артистичним і начитаним. Знав усе на світі – від спорту до високої політики, від тенденцій неухильного зростання «благостоянія совєцкіх людєй, строітєлєй комунізма» до речей простих і приземлених – скажімо, що робити з дівчиною чи жінкою, коли за те берешся вперше…
Нам з братом – по 15 літ.
У наших юних організмах вже грає гармонь, тобто гормон, а голова – набита сіном, і все довкола – вінегрет. Ніде ніщо, хоч плач, не стикується. Дядько розказує одне, а в школі та у телевізорі – геть протилежне. І нам усе те дуже інтересне, але й лячне та незвичне.
Ми слухаємо дядька Шуру з відкритими ротами. Наче зараз бачу: він шпарко говорить і водночас дивиться у телевізор, дядько Коля похрапує, а ми ніяковіємо – слухаючи про дівчат і «ази» правильного з ними поводження, щоби не «зірвалось». При тому дядько Шура то серйозний, то насмішкуватий.
Так от, Джордж Форман.
Де б ми про нього чули, якби не дядько Шура!
Я добре пам’ятаю, то був 1973 рік. Чемпіонат світу з хокею в Москві. Збірна СССР, звісно ж – тріумфатор. Але дядько Шура ось уже кілька вечорів поспіль розповідає нам про нову світову зірку професійного рингу Джорджа Формана.
Ми знаємо від старших, що дядько щодня слухає «ворожі голоси» – «Голос Америки», «Німецьку хвилю». І тепер, наслухавшись крамоли, в деталях, зі скрупульозними подробицями переповідає нам, як нещодавно Форман вийшов на бій проти непереможного й абсолютного чемпіона світу в суперважкій вазі Джо Фрейзера. І як нокаутував його! Весь боксерський світ – на вухах! І тільки СССР мовчить, наче йому заціпило.
Ми шаленіємо від словесних живописань дядька Шури, від його патетики, оповідацької пристрасті, від його обізнаності з тими дивними іменами – Джо, Джордж, про яких дядько говорить запросто, по-свійськи наче про якихось наших Семена чи Микиту.
Нам неймовірно цікаво і разом з тим образливо: а де ж поміж тих фрейзерів наші, совєцкіє?! Їх що, до змагань не допустили? «Де? – перепитує дядько і відповідає чітко та ясно: – В с*аці!».
І ми, знітившись, слухаємо, що то, виявляється, лише в заґратованій конюшні, у соцтаборі, ми такі хвалені на всі боки чемпіони, а серед справжніх професіоналів – чи то у боксі, чи в хокеї та футболі – ми ніщо, сірі посередності. Бо то в збірної Польщі можна вигравати у хокей з рахунком 15:1, а нехай вийде СССР проти збірної Канади чи Америки!
Нам з братом хочеться пручатися, хочеться кричати, що це брехня, але бракує аргументів, а ще більше на нас тисне авторитет дядька Шури, якого ми шануємо і любимо. Дядькове захоплення ворожими капіталістичними спортсменами трохи ображає нас, в думках раз-по-раз зринає фраза з фільмів про розвідників: «на каво ти работаєш?!», але ми знаємо, що дядько не шпигун, і тому наша розмова тут-таки й «помре».
Наступного року ми довідалися від дядька Шури, що Форман мав «розбірку в джунглях». Так назвали історичний бій з Мохаммедом Алі, де Форман був беззаперечним фаворитом, але сенсаційно впав, нокаутований, у 8-му раунді…
Ми ще багато чого чули від дядька Шури і про Формана, і про Хрущова з Брежнєвим, але час не стояв на місці, ми виросли і отримали «путьовку в жизь». Роз’їхалися з братом в різні боки – далеко і надовго. Проте дядько Шура своїми бесідами – і про Формана також – уберіг нас від багатьох несусвітніх совдепівських придурастостей, якими поголовно хворіли наші ровесники.
Джордж Форман про свого затятого шанувальника – дядька Шуру з далекого українського села – певно ж, анічогісінько не знає. Не знає, що вихваляючи його, американця, дядько ризикував своєю волею і навіть життям.
Форман і досі живе, а дядька Шури давно нема.
Він постраждав не через свій «довгий язик», а через прикру долю, що була йому вготована з Небес.
Спершу загинув його син, першокласник. Бавився в кар’єрі, край якого обвалився і присипав малого важким піском… А за кілька років по тому дядько Шура мав нічну зміну на колгоспній льоносушарці. Ближче до ранку ліг передрімати на широкий гумовий електротранспортер. А хтось не помітив і увімкнув… Дядька Шуру змолотило…
Хтозна, що йому снилося в ту останню його хвилину? Може, освітлений тисячами яскравих ламп, боксерський ринг, і на ньому Джордж Форман, якого дядько Шура навіть не бачив ніколи, а тільки чув на «Німецькій хвилі»?
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
