Я розумію і підтримую, коли Париж прощаєтся з Жан-Полем Бельмондо — і похорон показують всюди, де тільки можна. Особливо ті фрагменти під музику Енніо Морріконе з «Професіонала». А серед тих, хто прийшов прощатися — Ален Делон і П’єр Рішар.
Я можу зрозуміти репортажі з церемонії похорон королеви Єлизавети. Прощання з Кеннеді. Блін, чесне слово – розумію, хоч не приймаю натурою, натовп на похоронах Сталіна і навіть черги в довбаний мавзолей глянути на трупешник — готовий зрозуміти.
Але хто такий Навальний?!
Чому — тим більше в Україні — куди не глянь, дають репортажі з його похорон, відео, ще й музика з «Термінатора 2»… Бельмондо до музики, під яку його ховали, стосунок мав. Прямий. А Навальний?! Воно шо — Бельмондо чи Сталін? Хоча так подумати — яка країна, такий і Термінатор…
Нема емпатії в той бік. Я цим дописом являю собою клінічний випадок розлюднення. «Ни любви, ни тоски, ни жалости». Українця знайшли…
Андрій Кокотюха
