Політика

Юр’їв день у Білорусі

Не знаю, кому як, а для мене тема Білорусі закрита. Моя категоричність не сподобається тим, хто ще вбачає там національну революцію. Проте моя особиста думка, яку нікому не нав’язую: немає її там. Тож і переживати нема сенсу.

Придивіться на світлину угорі і скажіть: чого на ній бракує? Що одразу впадає у вічі? Якщо не здогадалися – напишу далі, а поки — про головне.

Більшість білорусів не білоруси, а «саветские люди», які спілкуються російською мовою, мають «савецкіє свята» і с ходу не назвуть і десятьох білоруських письменників. Саме вони зараз бунтують.

Тепер погляньте на іншу світлину.

Цей молодий чоловік тримає плакат, написаний російською мовою на тлі — як він напевне вважає — національного білоруського прапора. Я — українець, але знаю, що то має бути прапор бєл-червоно-бєлий, а не навпаки.

Зайдіть у білоруські соціальні групи й подивіться, що люди, які зараз на вулицях, думають про наш Майдан. Про загиблого на нашому Майдані свого співвітчизника Михайла Жизневського. Про Крим. Про Росію. Про війну на Донбасі. У вас волосся дибки стане!

Перепрошую у білоруських патріотів, яких дуже поважаю, але, на жаль, вони у величезній меншості, близькій до статистичної похибки.

А тепер, якщо хто не здогадався, про те, чого не вистачає на першій світлині. Не вистачає бєл-червоно-бєлих прапорів. Немає жодного. На інших знімках камера іноді вихоплює один-два, не більше. Практично відсутня національна символіка. Особливий дисонанс з українським «жовто-синім» та «червоно-чорним» Майданом.

Навіть на мітингах, що їх збирала Світлана Тіхановська, національних прапорів було обмаль, здається, на самій «опозиціонерці» під час мітингів не було навіть стрічки з бєл-червоно-бєлим.

На мою суб`єктивну думку, білоруси зараз виступають не за демократію. Навіть не за вільний вибір. Вони виступають за Юр’їв день. Знаєте, що це? Колись кріпаки мали право раз на рік перейти до іншого пана. Бо сподівалися, що той буде кращий. Годуватиме трохи більше, а шмагатиме трохи менше. Або, якщо хочете — за заміну старого голови колгоспу на нового. Нехай буде будь-хто, крім Лукашенка, але шоб колгосп залишився.

І насамкінець тим, хто дорікатиме щодо мого втручання у внутрішні справи білорусів. Я б цього не робив, якби Білорусь межувала, наприклад, з Китаєм. Але у нас 1084 кілометри спільного кордону. І я не хочу, аби в результаті «Революції через соціальну мережу» влада там змінилася на таку, яка дозволить Кантемирівській танковій дивізії стати на білорусько-українському кордоні у 150 кілометрах від Києва.

Павло Бондаренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.