Колись, іще до російського вторгнення в Грузію, в славному тбіліському ресторанчику із чудовою назвою «Багатство Ґоґі» ми познайомилися зі старим цереушником, який частенько любив туди завітати. Ми чудово проводили час, спілкуючись. Але коли заокеанський гість (одружений, як він сам сказав, із тбіліською вірменкою) почав наїжджати на Саакашвілі, хазяїн закладу, який до того всіх нас пригощав, відреагував несподівано — і красиво.
«Я не голосував за Міхо, — сказав він, підвівшися, — Мені не подобається Саакашвілі. Але це президент моєї країни. І я не дозволю обхаювати його в своєму закладі. Тому, друже, або зміни тему, або прощавай».
Коли президенту моєї країни надають найвищі можливі знаки пошани під час офіційного візиту до найпотужнішої держави світу саме як представнику України, я, попри те, що не голосував за нього, сприймаю це із гордістю. І в цій ситуації мені гидко читати коментарі «дотепників» про неправильний вигляд і неналежне оточення.
… А так, здавалося б, просто — не кидатись лайном у пристойному товаристві…
Олексій Кафтан
P.S.
Дехто, чиї «прихильники» (боти) кидаються тим лайном, міг також увійти в історію, але обрав схематоз, баблос і… Медведчука як партнера…
Тарас Микитін
