Настав час святкувати Різдво з усім світом. Між католиками, православними, протестантами немає розбіжностей у тому, якого числа відзначати день народження Ісуса Христа. Усі християни знають, що це 25 грудня. Для більшості країн 25 грудня – це таки 25 грудня, а для Росії, Сербії, Грузії, України 25 грудня – це 7 січня, бо національні церкви дотримуються Юліанського календаря, який відстає від астрономічного часу на 13 днів.
Різдво у світі, мабуть, чи не найбільш пошановане як родинне свято. З народженням Христа ми згадуємо й тих, чиї душі уже на Небесах, й трудяться під Правицею Господа. Саме у цей день чотири роки тому невблаганна хвороба забрала від нас однокурсницю, колегу, подругу Зою Краснодемську (Жураківську). У це важко повірити й нині. Людина-світлячок! Людина — радість! Людина — усміх! Невтомна трудівниця!
«Возсія мирові Світ разума!..»
Зі святих Оскольдових круч, з рахманної Слобожанщини, із сіверської лозової колиски Русі, з поліської зільної купелі, з розкриленого Поділля, з усіх Дніпрових порогів, що наше вічне у течі віків затято тримають, із високонебої Таврії, з морів Озівського і Понтійського, де нетлінні духи лицарських чайок витають, зі сльози Кальміуса і стражденого міста Марії, у румовиськах якого серед біснуватого іродового воїнства нині блукають три славнії царі.
Секретаріат Національної спілки письменників України сердечно вітає українських письменників і всіх українців з Різдвом Христовим і з прийдешнім Ровим роком! Рік, що минає, був для всіх нас складним і драматичним – рашистська орда прийшла на нашу землю, щоб знищити нас, зруйнувати нашу державу, нашу українську ідентичність. Нині настав заключний етап нашої екзистенційної, тривалістю в кілька століть, війни з ненависним і підлим ворогом, котрий упродовж століть намагався досягти своєї хижої загарбницької мети. Нарешті мусимо зламати хребта царству пітьми.
Що це свято в селі на Тернопільщині – справжня казка, гастрономічна й не тільки, загальновідомо. Приготування до неї теж були особливою магією, зі своїми ритуалами й обов’язковими драмами й комедіями. Останні у вигляді спогадів стають такою ж традиційною «стравою» за столом, як «вушка» з грибами чи пісний борщ. Мої дитячі спомини – родом зі скромної сільської хати поруч з крислатими горіхами, обійстя дідуся з бабусею на Вигнанці, близько Чорткова.
«Ясна річ, той, хто обрав для себе критику, має плекати в собі грубу шкіру. Принаймні так було в ті часи, коли критик перебував між Сцилою і Харібдою. Це сьогодні він (хоч вимираючий вид «чистих» критиків представлений буквально одиницями) в тому сенсі абсолютно вільний. Ніхто й ні в чому йому не указ. Може писати, що хоче і як хоче. Часто бува – за гроші, котрі йому платить за абсолютну апологію рецензований.
Колись, іще до російського вторгнення в Грузію, в славному тбіліському ресторанчику із чудовою назвою «Багатство Ґоґі» ми познайомилися зі старим цереушником, який частенько любив туди завітати. Ми чудово проводили час, спілкуючись. Але коли заокеанський гість (одружений, як він сам сказав, із тбіліською вірменкою) почав наїжджати на Саакашвілі, хазяїн закладу, який до того всіх нас пригощав, відреагував несподівано — і красиво.
