Побачив новину про «киянку, що протестує проти насадження української мови»… Перше: ніхто не змушує відмовлятися від будь-якої мови. Друге: мені просто бальзам на рани — камєнти в соціальній мережі типу «я с вами солЕдарна»…
Такі особини не знають НІЯКОЇ мови.
І хочуть своє недоумство захищати з кулеметом в руках і нав’язати на рівні державної політики.
Далі …
Переважна більшість тих, хто заявляє «я – руській» не може заспівати ЖОДНОЇ (!!!) російської народної пісні, навіть таку пропагандонську розпіарену туфту як «Во палє бєрьозка стаяла» і «Калінка-малінка».
Тобто, окрім мови їм і триматися ні за що, що могло б пояснити — хто вони такі і звідки взялися. За назвами «британець», «ескімос», «німець» і так далі, — має стояти приналежність до культури. Не тільки і не стільки навіть мова, як інші не матеріальні речі. Хоча і матеріальні — теж.
В той час, як російськомовні українці знають українські народні пісні. Можливо, теж тільки розкручені, «застольні». Але знають.
А ті покручі, окрім свого «язика» (якого теж нормально не спромоглися вивчити, судячи з багатьох коментарів) не знають геть нічого із своєї народної культури. Я вважаю, що експеримент по створенню «радянської людини» насправді вдався. Хоча те «творення» розтяглося і результат проявився після розпаду СРСР.
Оці так звані «русскіє» — оце і є екземпляри Homo soveticus.
І, якщо чесно, то навіть Шаріков у кінофільмі в інтепретації літературного твору Булгакова викликає більше поваги. В кіно він хоч вміє на балалайці грати. Так, простий інструмент, всього 3 струни. Бандура струн має більше і навчитися грати — складніше. Але ж Шаріков грав на ній.
А ці — не можуть нічого, окрім нити «какую страну развалілі». Пісні вони знають і співають не російські. А радянські. І мова не про Росію у них. Розвалити те, чого не було — не можна.
Російська імперія — утворення, створене монголами, де яничарство стало єдиною можливістю добре жити. І селекція у цьому напрямку призвела до появи «русскіх» — це такі індивіди, які досягають піку своїх можливостей під гнітом і батогом.
Не важливо — чий чобіт їх чавить і чий батіг січе. І цей їх «пік можливостей» — це якості, які у цивілізованому світі вважаються огидними і гідними осуду.
І найбільш небезпечно те, що вивести цей вид спромоглися завдяки переважно психологічним та інформаційним операціям. Фізичним репресіям і знищенню — також.
Але велика роль саме психічної обробки, так би мовити, чинника без фізичного примусу.
Інформація впливає, коли ви знаходитесь там, де можете вступити з нею в контакт, хоча й не обов’язково цей контакт має бути усвідомленим. Так можна заразитися, скажімо, грипом повітряно-крапельним шляхом.
Тобто це, фактично, зараза.
Із нормальних людей будь-якої раси і національності можна створити таких покручів. Сучасний глобальний світ, який відмовляється від поділу на національності і забуває окремі культури, притаманні представникам певних народів, стає більш вразливим до такого інфікування.
Так що «зомбі-апокаліпсис» — не така вже й фантастика.
Вже є селебрітіз-зомбі. Політик Шрьодер, актори Сігал і Депардьє. Може, думка й примітивна, але, судячи з усього, реальна приналежність до національної культури — будь-якої — є щепленням від цієї зарази, яка розкладає суспільну мораль до стану, коли можна безкарно саджати, стріляти як власних співгромадян, так і іноземців, анексувати території, відправляти «відпускників» на танках, збивати літаки, труїти людей бомбами в Сирії і «новачком» у Британії — і виправдовувати це, кажучи, що «іхтамнєт».
Слабка реакція світу — це показник того, що «імунітет» від цієї болячки слабенький. Росія, як павук — істота із зовнішнім типом перетравлювання — впорскує свою отруту і чекає, поки вона перетворить на поживу вміст.
Західний світ в цьому питанні нагадує людину, яка спостерігала, як до неї спочатку підповзає, а потім як по ній вже повзає отруйний павук і дмухає на нього, в надії, що він її не вкусить. Дочекалась, що вкусив. І моніторить свій стан — як підвищується частота серцевих скорочень, терпнуть кінцівки. В той час, як треба було давити павука ще на землі.
Володимир Сердюк
