Від мозку до рук дорога довга. Особливо, коли то мозок колективний і руки багатомільйонні… Досвідчений Ізраїль «проспав» початки двох кривавих воєн: війну Судного Дня (жовтень 1973-го) і рівно через 50 років — напад ХАМАСу. І в першому, і в другому випадку, аби знати про плани та наміри ворога, було витрачено колосальні кошти! І там, і там “розумний мозок” підвели недбалі руки. У 1973 році систему прослуховування телефонних розмов ворога, на яку витратили понад 100 мільйонів доларів, просто не вмикали. Не слухали.
На спорудження стіни, що відділяє Газу від Ізраїля витратили понад 3,5 мільярди доларів. Там було все і більше: постійні веб-камери моніторингу, потужні засоби прослуховування, можливості супутникового спостереження, агентурна робота… І що? Камери вимкнули задовго до нападу, агентура проспала, на опорних пунктах навіть зброю змусили здати солдатів ЦАХАЛ, а за ураження при незаконному перетині стіни загрожував великий тюремний строк…
І нас попереджали. Не Зеленського, а всіх нас публічно попереджали розвідки США і В.Британії: напад буде!
І були ті, хто реально готувався: повертався із-за кордону до військових частин; записувався в тероборону; ходив на вишкіл до тиру чи в групи парамедиків. Готувалися і в ЗСУ. Йшла передислокація засобів ППО, літаків, частин військ. Чи готувалося політичне керівництво? Починаючи з грудня 2021 року просили у США ті ж самі стінгери, джавеліни. Безуспішно.
Чи треба було говорити правду про очікування нападу, який на відміну від двох наведених прикладів з історії Ізраїлю, й так був очевидним? Напевно, треба було б. Бо частина в Україні вірила і вірить тільки 
США, а частина тільки чинній владі на Банковій. Чи допомогло б це краще підготуватися до нападу? Не знаю.
Головною помилкою (чи прорахунком), як на мене, сьогодні виглядає не сам напад і реакція на нього, а неправильне прогнозування напрямку нападу. І політики, і ЗСУ чекали нападу на Сході. І не чекали з Півночі та Півдня – вважали маневри там відволікаючими. Не був замінований кордон і шляхи, що межують з Білоруссю, з Білгородською, Курською областями. Не приділено належної уваги охороні довкола столичних летовищ, про які завчасно попереджав публічно генерал Сергій Кривонос. На сьогодні це очевидно. Чи очевидним це було для тих, хто ухвалював рішення перед 24 лютим 2022 року, не беруся судити.
Головне сьогодні, віддаючи шану героям-захисникам, оцінюючи адекватність дій високопосадовців і нашу власну готовність, не забувати — головний наш ворог і ворог майбутнього планети сидить у Кремлі. Звідти все почалося, там має і закінчитися.
Віктор Лешик
художник Якуб РОЗАЛЬСЬКИ
