Подивився церомонію відкриття Олімпіади в Парижі. Сторічний легендарний велосипедист Шарль Косте, в інвалідному візку, який брав участь ще в олімпійських іграх 1948 року. Олімпійський вогонь у вигляді повітряної кулі (привіт Жюль Верну), зворушлива пісня Едіт Піаф «Hymne a l`amour» («Гімн коханню»), у виконанні тяжко хворої, але великої й прекрасної Селін Діон…
Це було грандіозно!
Потім куля з запаленим вогнем здійнялася в небо і полетіла над нічним Парижем. Спеціально для того, щоб люди задирали голови, і плакали від розчулення. Аби кожен згадав свою особисту молодість, і свій особистий Париж.
Зрештою, кожен з нас – сам собі Гемінґвей. В кожного свій Париж. І кожен десь носить в своєму серці «Свято, яке завжди з тобою»… Навіть, коли цей Париж трапився не в Парижі, а в Луцьку, Одесі, Ніжині, в Харкові, в Києві. То – не важно…
Я, правда, думав, що олімпійський вогонь запалюватиме Андрій Шкіль. Але чогось, чи не покликали, чи, може, сам не схотів…
Взагалі французи полюбляють гратися з вогнем. Недавно бачив відео про відкриття відреставрованого після пожежі Нотр-Дам де Парі. Там птиця, у вигляді благодатного вогню, пролетіла через увесь собор, вилетіла в двері, і запалила собою все навколо… В общим, чуть не спалили той Нотр-Дам заново, і ще пів Парижу кібеніматері…
Але хай буде. Французи знають толк в тому, як палить города…
Віталій Чепинога
