Є рани, які так швидко не заживають. Але доки болітиме рана, є можливість не просто страждати, а переосмислювати своє буття. Тому що страждання завжди мають саме такий “побічний ефект” – змінювати нас у кращий бік, даруючи нам мудрість досвіду. Ми не можемо відмотати плівку назад і щось змінити, але ми можемо зробити висновки. І спробувати візуалізувати таємну суть того, що відбулося. А відбулося жахливе – політичне вбиство на тлі загадкової війни з ментальним змістом.
Для мене в тому, що відбувається довкола Ірини Фаріон – це не просто драма, це філософський гордіїв вузол протиріч, які успадкувала незалежна Україна, і ці протиріччя дедалі зростали і поглиблювалися. І продовжують поглиболюватися.
Але сталася важлива зміна! Змінилося соціальне тло. Змінилися позиції багатьох людей в системі координат – “добро і зло”. Суспільство якось водночас подорослішало – і дещо стало розуміти. Зокрема, воно зрозуміло, що публічне вбивство незахищеної і неозброєної жінки, яка відстоювала свою людську позицію, не може бути виправдано нічим і ніякими засобами.
Суспільство зрозуміло і те, що в житті немає абсолютно позитивних і негативних образів. А позитивні люди інколи можуть лаятися і сваритися, але це в ніякій мірі не зменшує значення їх особистості. Більше того – суспільство має вчитися розрізняти і чітко бачити основу тієї чи іншої ососбистості. І не давати себе ввести в оману різного роду пропагандистськими засобами, направленими на нівелювання таких особистостей.
Суспільство має, водночас, зрозуміти і відчути рівень свого загального “морального падіння”, яке виражається в розмиванні самих понять добра і зла, у звиканні до подвійної моралі, цинізму політиків, а головне у відсутності в їх діяльності якихось орієнтирів і найголовніше – ІДЕАЛІВ!
Ірина Фаріон якраз і демонструвала всім своїм способом життя вірність своїм уявленням про політичний ідеал. Вона демонструвала ті риси, якими цей ідеал має бути наділений, вона активно культивувала в собі саме ці риси. Благо, у неї було чимало прикладів тих історичних постатей, які склали основу її публіцистично-просвітницького циклу “Велич особистості”. З кожної постаті вона брала щось своє – від когось силу духу, від когось любов до своєї мови і нації, від когось неймовірну працездатність, від когось самозречення у плані матеріальних основ свого життя.
Так, вона була ідеалісткою в цьому матеріальному світі – мислила і оперувала філософськими категоріями і чіткими оціночними судженнями, максимально позбавленими суб’єктивності. Так, інколи це виглядало навіть брутально і було відкритим викликом існуючій системі та її конкретним персонажам. Але це було правдою, якщо максимально абстрагуватись від емоційних епітетів.
І, так, якщо ви цього хочете, а особливо, якщо не хочете – я мушу вам сказати те, що не скаже ніхто: вона була жертовною людиною. І це була її сакральна жертва. Написавши ці слова, я згадав кадри містичного блокбастеру, який має назву «Константин», де Кіану Рівз рятує від 
диявола душу дівчини, ціною свого життя – і диявол, який розуміє, що не може забрати її до пекла, говорить розчаровано і безсило: “Я все зрозумів… ти – це сакральна жертва!”
Відчуваєте, до яких вершин усвідомлення ми піднялися, розплутуючи цю ситуацію? А тепер пригадайте обличчя 18-річного “кілера”, який на допиті на камеру показує язика і демонструє абсолютно неадекватну поведінку. Я ще раніше написав, що в слідстві фігуруватиме якийсь психічно-нездоровий суб’єкт, на якого повісять усі гріхи. Але цей суб’єкт не такий простий, як може здатися на перший погляд. Родом з Дніпропетровська, має батька у війську, сам ніби закінчив курси управління дронами. І найголовніше – він вважає себе патріотом! Так! І всі свої дії пояснює саме реалізацією своїх патріотичних поглядів.
Отут, спинимось і трохи заглибимось. Виявляється, що правда існує не одна, а як мінімум їх тепер дві. І згідно цього може бути два патріотизми. Один – це чистий, ідеалістичний, назвемо його “західноукраїнський”. Але існує ще один – з дніпропетровською “пропискою”, де “мова не має значення”, де ті, хто виступає за збереження і зміцнення мови – провокатори і нацисти, де можна жорстоко карати жінок “за образу наших військових”.
І знаєте, у мене є відчуття, що гра на оцих “двох правдах” дедалі загострюватиметься і технологічно набиратиме сили серйозного громадянського протистояння між Заходом і Сходом України. І це не якийсь там стихійний сценарій розвитку подій. Це абсолютно реальна модель того, як має вести себе Система.
В арсеналі Системи завжди є дві організації, що забезпечують її стабільність. Одна з них це служба інформаційного впливу, що займається безпосередньо підготовкою агентів впливу і лідерів суспільної думки, а також операціями по нейтралізації наслідків резонансу небажаних суспільних подій та відволіканням уваги від них… Інша служба вступає в дію, коли засоби інформаційного впливу вичерпані, або недостатнью ефективні, вони не досягли потрібного ефекту. Тоді включається інша служба активного втручання в перебіг подій. У неї свій арсенал засобів і своя “спецура”.
І отут, я цілком припускаю, що в ролі безпосереднього виконавця цього теракту міг бути взятий в розробку саме цей убогий Зінченко. Зрозуміло, що був потрібен певний час, аби інсталювати в голову цього вчорашнього тінейджера всі потрібні установки, включаючи особливий “дніпропетровський патріотизм”, вміння працювати з “конспіративними квартирами” та особливе “маскування” перед будинком майбутної жертви.
Я також припускаю, що цей Зінченко не доживе до кінця слідства. Найвдалішим сценарієм для Системи був би той, де представник партії “Свобода”, народжений у Львові, прямо в залі суду вчиняє акт помсти за Ірину Фаріон. Кумулятивний ефект такого розвитку подій мав би чітко направлену дію і поглибив би ментальний розкол між українцями по лінії “схід-захід”. А це у світлі майбутніх мирних переговорів зіграло би свою роль…
Але занадто пізно. Українське суспільство тепер не те, що було до вбивства Ірини Фаріон. Воно почало мислити. Поки що епізодично і хаотично, однак поступально. В його свідомості з’явилися нові імперативи, такі як “мова має значення” і «геть вовків в овечих шкурах».
Залишився лише один малесенький крок – навчитись українцям стояти один за одного, міцно і щільно – плече до плеча, навчившись розумно розрізняти прийоми підступної і брехливої пропаганди від Системи і не піддаватись на провокації.
І може так трапитись, що Сакральна Жертва не буде даремною.
Анатолій Матвійчук
