«Зальцбург» — команда, з якою б «Динамо» билося за третє місце в групі ЛЧ. В групі був би ще один гранд і команда типу «Лейпцига» чи «Жирони». Так, «Жирона» краще «Зальцбурга». Австрійці вирішили налякати темпом, пресингом, боротьбою, але темп кияни втримали, пресинг ламали контрпресингом, а в боротьбі билися так, що вже австрійці бігли скаржитися арбітру. І все було рівно.
А потім були помилки. Австрієць дає поперек поля, помиляється. Але ми з того нічого не взяли. Як не встиг на мить Ярмоленко скористатися помилкою захисника, який занадто мляво скинув на голкіпера. Австрійці помилкою скористалися. Були ще не зрозумілі танці з мʼячем Ярмоленка, який в кращі роки пробив би одним дотиком в дальній кут і закрив питання.
Був ще Ванат, який бачить лише ворота. Замість віддати на партнера, який стояв перед порожніми воротами, він вдарив в захисника. Другий тайм і пенальті імені Караваєва, який матч відіграв відверто зле. Купа неточних передач. Удар в мʼяч, але суперник вставляє ногу і все. Так само Караваєв заробив одинадцятиметровий у матчі з «Партизаном». Так колись заробив Морозюк у протистоянні з «Янг Бойз». Це типово «динамівське» пенальті. Тупе. Але і після другого пропущенного голу були шанси відігратися.
Міліметри, яких забракло Брагару, щоб замкнути, стійка від Попова, удар у голкіпера імені Шапаренка. Суддя. Ніби не ламав жодну з команд, але дещо не помічав. Скажімо, після удару в обличчя Кабаєву гравець суперника розганяє атаку, яку зробив не гольовою супер-сейв Бущана. Удар в ногу Ярмоленку на межі штрафної, якого знову не помітив арбітр. Бог з ним.
«Зальцбург» – однозначно фінансово привабливіша опція в ЛЧ, ніж «Динамо». Ще й політично нейтральна. А те, що гроші і політика у футболі важать – ми переконалис після матчу «Україна – Італія». Але не про то. «Динамо» нічим не поступилося. Хотіли? Хотіли. Темп втримали? Так. Створили? Ще й які моменти. Помилялися? Так і суперник помилявся. Досвід і клас. Клас – продукт праці і досвіду. Посередня команда, але вже рівня ЛЧ, показала, що часу на роздуми нема, не забиваєш ти, забивають тобі, зробиш зайвий рух, тебе накриють, помилишся при передачі, привезеш. Жорстока реальність хорошого європейського футболу.
По гравцях: Кабаєв звір. Попов рве, хоча і помилився. Михавко зростає кожного матчу, Бущан – монстр, Дубінчак боєць. Випав Караваєв. Не знав, що робити Ванат, Ярмоленко просто став повільнішим. Йому потрібна якісна заміна. Шапаренко так хотів, що перегорів, хоча старався.
Цьому «Динамо» потрібен час. Чудово, що команда вже гарантувала ЛЄ. І ще може позмагатися за ЛЧ. Насправді, ніщо не втрачено: згадаємо ігри з Евертоном: 1-2 на виїзді і 5-2 вдома. Щодо стадіонів: ми й так не граємо вдома, то байдуже де. Тим паче, в Глазго ми 
зіграли результативніше, ніж в Любліні. Керівництву клубу треба знайти хорошого форварда. Інакше буде не просто навіть в Лізі Європи.
Всі успіхи «Динамо» – це форварди рівня топ. Блохін, Беланов, Шевченко, Ребров. Мілевський в кращі роки, Шацьких, який набив стільки, що не порахуєш. Ще раз скажу: матч цілком рівний. Просто на такому рівні важать нюанси. Але давайте згадаємо «Динамо» початку-середини девʼяностих – періоду зростання, яке лише підходило до величі: поразки, валідольні перемоги. А потім були і 1/4 і 1/2 Ліги Чемпіонів. Якщо команді дадуть шанс зростати, не розпродаватимуть лідерів і талановитих проспектів за першої пропозиції і дозволять цьому колективу рік-два пограти разом, ми цілком можемо дійти до рівня, коли «Зальцбург» переїдемо танком.
З позитивного: Шовковський довіряє молоді, на полі лише українці, на підхваті ще купа юних талантів, які точно матимуть шанси. І це радує. Бо попри забаганки агентів, в збірну вже, очевидно, поїдуть Кабаєв, Попов, а може не лише вони. Шовковський добре вивчив урок Лобановського: процес створення конкурентного колективу – кількарічний процес. І от якщо він творитиме колектив, а не гнатиметься за оваціями і грішми, то ми незабаром побачимо «Динамо», яке спершу візьме чемпіонство, а потім прибʼє пиху європейським грандам. Тому, так – поразка прикра, але є життя в цій команді, а це дає надію. Коли ти не можеш скуповувати зірок на певні позиції, а змушений виховувати своїх – доводиться миритися з помилками і чекати. Почекаємо. Бо ця команда закохує в себе і точно не залишає байдужим.
Василь Зима
