Подивилася його лише вчора. Люди завжди хочуть видовищ, але ж не можна змішувати жанри так, як французи. Вони організували такий глянцевий карнавал, в секс й еротику якого ніхто не повірить — таке все синтетичне і постановочне. Це той випадок, коли професіоналізм є, а драйву нема ніякого.
Мені сподобався один влучний коментар до відео відкриття: “Греки мають пояснити французам, що Олімпіада — це не Євробачення”.
В Європі іде війна, а французи, які були речниками Свободи, Рівності, Братерства, взагалі цього не помічають. Україна для них така ж далека і байдужа, як і Африка, з якої французів таки витурили. Яких французів Мікрон може прислати в Україну? Хто в це повірить після такого відкриття Олімпіади, з якої вивітрився дух змагальності, твердості, самопожертви?
На жаль, нічого в Європі не зміниться доти, доки не зміниться картинка західного щастя. Щастя виглядає зовсім не як карнавал. Саме таку картинку запропонував постмодернізм. Нині ця картинка вже сприймається як анахронізм.
Щастя — це коли авторитарні країни на практиці виявляються безсилими, коли війна у світі є неможливою. Щастя — це зосереджена праця, радісна праця-творчість, як про це писав Гессе у своїх найвідоміших романах. Щастя — це духовне життя, яке в Україні у 1990-х висміювали молоді на той час інтелектуали, викинувши духовне життя на смітник. А тепер ми дивуємося, чому у нас релігія — це РПЦ. РПЦ не відмовилося від духовності, московські попи стали її монополістами в Україні.
Українські інтелектуали в цьому винні, але я не вірю, що хтось із них цю свою вину визнає. Вони тільки згадують Гессе як великого письменника, але вони зовсім не розуміють його, якщо відмовилися від духовності, речником якої є Гессе.
Тому боротьба з РПЦ — це боротьба за духовність. Українські священники мають не просто кенселити РПЦ, вони мають дієво показати, що духовність московських попів збанкрутувала, що ці попи підмінювали духовність забобонами.
Те саме має відбутися і в мистецтві. Це дуже складне завдання, але українцям воно по силі. Колись відкриття Олімпіади відбудеться у Києві. Сподіваюся, на ньому не буде солоденьких дівчаток у віночках і коротеньких платтячках, будуть наші офігезні спортсменки — сучасні, сильні, красиві переможниці. І такі ж спортсмени з прозорою і досконалою естетикою без надміру блискіток, промінців і феєрверків — з реалізованим ідеалом Свободи від авторитаризму й жорстокості.
Від французької філософії лишилися ріжки та ніжки. Від Поля Рікера лишився його секретар — Макрон.
Роксана Харчук
