Помер уславлений форвард легендарної пори київського «Динамо» Віталій Хмельницький — український футболіст, якого в його зірковий час знав та обожнював весь Радянський Союз, ім’я якого викарбувано у світовій футбольній історії.
Минуло два дні.
Сотні розцяцькованих вітчизняних спортивних сайтів, спортивні редакції маститих телеканалів, суто спортивні канали, котрі узурпували футбол як бізнес – всі вони про Віталія Хмельницького продублювали лише скупе «комюніке» прес-служби «Динамо»: на 76-му році життя помер легендарний форвард…
… Народився на Запоріжжі, за «Динамо» зіграв 217 матчів, забив 54 голи, чотири рази ставав чемпіоном СРСР та двічі – володарем Кубка СРСР. За збірну СРСР в 1965–1971 роках зіграв 20 матчів, забив 7 голів. Грав на чемпіонаті світу в Мексиці 1970 року…
Оце і все, на що спромоглась українська спортивна журналістика по сумній події, з якою серед зими, у цей дощовий місяць лютий відійшла у засвіти людина-легенда.
Чергову українську легенду вкотре не помітили, замовчали, а значить розтринькали дорогоцінне людське золото, котрим у країнах цивілізованого світу набувалися б, збагачувались, носилися б, ніби зі знаменом і здіймали б до небес… Бо так має бути, бо то — національні унікуми, що підносять, власне, націю, хай би хто то був – футболіст, письменник, артист або науковець.
Що ж до Віталія Хмельницького, то він — дивовижна епоха з мого сільського, босоногого дитинства, з футболом на вигоні і шнурованим м’ячем, який, якщо брав «на голову», то лоб з тиждень по тому «світився» рожевим рубцем.
Ми всі тоді мріяли бути Хмельницьким, футболістом із гетьманським прізвищем, і хоч ніхто з нас таких захмарних висот і близько не доскочив, але наш футбол на вигоні не був даремним – ми виросли міцними козаками, яких ні рвучкий вітер, ні сулія самогонки з ніг ніколи не збивали!
Віталій Хмельницький – то ще й епоха яскравих імен, котра додає до усвідомлення яким коштовним самородком він був у тому сузір’ї: Євген Рудаков, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Вадим Сосніхін, Володимир Вєрємєєв і Володимир Трошкін, Віктор Колотов, Федір Медвідь, Володимир Мунтян, Анатолій Пузач і його тезко Бишовець…
На лаві запасних тоді сиділи і чекали свого часу – Олег Блохін та Володимир Онищенко…
А коли Віталій Хмельницький зі збірною СРСР поїхав на чемпіонат світу до Мексики, поруч з ним грали – Дзодзуашвілі, Хурцилава, Ловчев, Логофет, Метревелі, Гіві Нодія…
… І хтось із наших на сільському вигоні був тоді «кимось» із тих зірок, але Віталій Хмельницький – понад ними усіма, найулюбленіший, найобожнюваніший…
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
