«Клуб сімейного дозвілля» перевидав роман Анатолія Рибакова «Дети Арбата». Не втримався і купив цей бестселер часів горбачовської перебудови. Пригадуєте, якими наївними і щирими ми тоді були? Ніколи не думав, що і собі доведеться пережити такі масштабні соціальні катаклізми. Зараз, звісно, не 37-й рік, але після 16 січня було вже недалеко.
А подивіться, як Росію закрутило. Невже знову все піде по другому колу? Одна з причин — незавершеність процесів, започаткованих наприкінці 80-х-на початку 90-х. Ні Україна, ні тим 
більше Росія не зробили висновків зі спільного кривавого минулого. Денацифікації, подібної до німецької, так і не відбулося. От воно й накрило нас знову.
Не повірите, але майже в наші часи, в Москві ще був живий свідок Катинської трагедії. Це коли за наказом Сталіна знищили еліту польського війська. Так ось, його перед смертю в КДБ опитали, як технічно можна було розстріляти таку велику кількість людей? Запитали, записали покази і… все. Не судили за злочини проти людства.
А хіба наше СБУ не від залізного Фелікса веде свій родовід? Це все одно, якби сучасні спецслужби Німеччини казали, що є наступниками гестапо чи СС. А в нас — нічого, ще й шанують ветеранів подібних органів…
Поки не буде засвоєно уроків минулого, як би від цього не відмахувалися як від інтелігентських забаганок, в наших країнах нічого не зміниться. Ми хочемо справедливих судів, які керуються законами. Але з якого б це дива вони раптом мали судити по іншому? Злочинці минулого не просто уникли покарання, а є шанованими людьми: зразком життєвого успіху, прикладом для наслідування. На відміну від їхніх жертв.
Але ж як тоді існувати вірі у те, що добро перемагає зло, якщо безкарними залишаються злочинці?! Які не лише тихо живуть зі своїх злочинів, але й нахабно сміються в обличчя суспільству. А без цього нового суспільства нам не побудувати. Весь час — знову і знову — отримуватимемо міні-СРСР. Тому вартог почати з «Дітей Арбата». Звісно, тим, хто пропустив їх на початку 90-х.
Юрій Чорней
