Років з десять тому видавництво «Веселка» відсвяткувало своє 80-річчя. Захід відбувся в приміщенні Національного музею літератури, у невеличкій затишній залі, прикрашеній «веселчанськими» знаними виданнями та ілюстраціями. З-поміж побаченого впали у вічі книжки, що їх підготував до друку і я. Зігріло серце… (Даремно, еге ж, виявляється, не топчу ряст).
Я не дуже вірю в Бога, але в сни вірю. І я не знаю, що таке сни, але мені завжди сняться віщі. Словом, приснився Рай. Такої краси я на цьому світі не бачила. Якесь усе перламутрове, кольори такі яскраві, як після хорошої п’ятки. І моя Рома. Моя лабрадорка, яка померла в 2017-му від раку – вона бігла назустріч мені, розмахуючи вухами і хвостом і повискуючи від щастя — як колись у реальному житті…
Місяць тому сталося в нашій сім’ї горе. Накрився плафон від лампочки в гардеробний. Ну, як накрився? Світильник час від часу переставав працювати, а коли по ньому стукнеш чи покрутиш — то знову світив. І от я його докрутив, шо лампочка лишилася в мене в руці…
«Клуб сімейного дозвілля» перевидав роман Анатолія Рибакова «Дети Арбата». Не втримався і купив цей бестселер часів горбачовської перебудови. Пригадуєте, якими наївними і щирими ми тоді були? Ніколи не думав, що і собі доведеться пережити такі масштабні соціальні катаклізми. Зараз, звісно, не 37-й рік, але після 16 січня було вже недалеко.
