Останнім часом людство живе з якимось надривом, емоційним марнотратством, культивованою екзальтацією… Капслоком живе людство… Ми навіщось голосно кричимо про цілком буденні речі, ми ніби повідомляємо світові про банальність пафосом оперного тенора…
Можливо, виною тому соціальні мережі, а можливо й сам час…
У всякому разі, я не пригадую і не уявляю, щоб баба Тетяна кричала дідові Андрієві на все горло: «Діду! Осінь прийшла!!! Ти, бля, чуєш, чи ні??!! Осінь, сука… Літо кончилось, діду! Всьо! Нема вже літа, нема і не буде!!! Що ж тепер робить?!!»
Вони якось того й не помічали спеціально.
Осінь — то й осінь, чи й не діло… Ніхто не робив скандалу з того, що пори року змінюються час від часу…
А робить було що: картоплю в погріб занести, тютюн просіять, з’їсти грушу, побалакать зі свинею про перспективи Різдва…
Якось воно все плавніше було, більш гармонійно й природньо…
Віталій Чепинога
