Напередодні Всеукраїнського референдуму 1991 року про незалежність, з ініціативи Народного Руху України, людям роздавали листівки. В листівках було урочисто понаписувано, скільки в нас зерна та іншого збіжжя, молока і масла, олії, меду, сталі, вугілля, чорнозему. Там було написано, що ми дуже багаті, працьовиті, старанні, красиві, розумні, сильні, і скоро збудуємо рай на Землі.
В тих листівках не було написано, що через десятки років на нас летітимуть ворожі ракети, наші діти сидітимуть у сховищах, а наші воїни проливатимуть кров за Україну. Навіть ті воїни, які на той час ще не народилися…
Якби ми все це знали тоді, як би ми проголосували?…
Я гадаю, так само! За незалежну і вільну Україну! Бо Україна може бути або вільною, або не бути взагалі. Україна – це не край чорнозему. Україна це територія свободи і волі. І голосували ми насправді не за рай, а за свободу, хоч і не знали ще що воно таке, і яку ціну доведеться за ту свободу сплатити! Бо якщо ти й справді Українець, то – або вільний, або мертвий. І це навіть не метафора.
Ми зробили правильний вибір, про який жодна притомна людина не пожалкувала. Ми живемо в непрості, але великі часи, даруйте за пафос. Іноді хочеться, щоб ці часи вже були не такі великі, а просто нормальні… Але – що маємо, то маємо.
Бо, як писав Іван Франко в своєму «Декаденті»: Я син народа, що вгору йде, хоч був запертий 
в льох! Я є мужик, пролог, не епілог!
З святом всіх! Героям слава!
Віталій Чепинога
P.S.
Сумне. За кілька хвилин до найбільшого свята країни… Коли виходив з дому, то чомусь був певен, що нині увесь Київ буде в національних кольорах. Від Шулявки до Олімпійської нарахував…. аж шість! На будівлі Міністерства освіти, цирку, на Центрі нар. творчості, амбасаді Грузії, Університеті та Конституційному суді.
Ще до великої війни, прапори майоріли на найменшій кав’яренці, вітали із вікон і балконів. Зараз деінде, радше виняток, ніж правило !
Звісно, як завжди, дослухався до мови перехожих. Сьогодні в столиці не почув жодного українського слова. Жодного!
З нами щось не так і не те, щось безнадійно безпросвітне! Хоч що мені кажіть, але якщо Україна не стане українською — пигибне, згине, не стане й сліду на землі! Тарас іще жодного разу нам не збрехав!
Костя Гнатенко
