«В Україну ідіть, діти, в нашу Україну» (Тарас Шевченко). Мені їх не шкода. Мені шкода Україну. Ту Україну, яку вони зрадили, попершись на заробітки (особливо в Московію — при цьому, галичани та волиняки там попреду сіверян чи полтавців!), тікаючи від призову в армію.
Тобто у час війни з Росією вони поїхали заробляти собі і своїм рідним багатше життя. Ні, їх не голод туди погнав, не брешіть, їм хотілося: а) втекти від війни; б) жити шикарно.
Роботи в Україні повно – он, у Корюківку та в Чайкино возять працівників з усієї околиці, бо місцеві працювати не хочуть (зарплата від 5 тисяч). І в Смолин на торфобрикетний завод возили людей із Черкас, і таких прикладів маса.
Я розумію, що створити щось своє (кіоск там відкрити чи ще щось) не всі можуть — за статистикою тільки 5-6 відсотків населення здатні до самостійних бізнесових дій. І це не тільки в Україні — так кругом людяки влаштовані. Іншим треба працювати на когось, уникаючи самостійної відповідальності.
Але ж такої роботи — повно. Оно підприємець з-під Ніжина розказував, що на збиранні тої ж таки полуниці платить більше, ніж у Польщі, але місцеві працюють максимум до третьої години (заробіток від зібраного). А далі їм, бачте, спекотно…
Поїхали вони головно туди, бо там «красіво», і там вони себе людьми чують (далеко не завжди та все ж рівень життя дозволяє відчувати себе комфортніше, ніж в Україні). Так створіть в Україні такі умови! Не виходить? Так міняйте владу!
Я вже не кажу, щоб йшли в комісії виборчі, в партії, виходили на мітинги — заробітчани на таке не підуть. Але ж, принаймні, не голосуйте за комуністів та інших придурків! А то наголосують (навіть працюючи в Польщі!) і пруться в Европу. І як казала одна пухла заробітчанка у Стамбулі, ще за Кучми: «І коли ви вже того Кучму виженете?!» Ми повинні, бачте, вигнати, доки вона в турків тусується…
І нафіг їм та Україна!
Та як припекло — згадали, що і в них, виявляється, є батьківщина. Яка мусить їх захищати! А хто захищатиме Україну?!
«Чого ж претеся на чужину шукати доброго добра?!» (Тарас Шевченко).
Василь Чепурний
P.S.
Гірко і боляче це читати…
Але ж, товариство, заробітчани — найбільший інвестор в Україну. 12 мільярдів доларів щороку! А тепер і там ступор, і тут… Всі приїхали…
Не перегризтися б нам тепер, а ворог буде плескати в долоні…
Щодо заробітчан – то це згодом, за сприятливих умов, мав би стати потужний український середній клас. Це, власне, сім’ї, що не вимагають додаткових виплат з бюджету, поповнюють банківську систему…
Головне, любий мій земляче, пане Василю, саме ви і такі ж як ви патріоти маєте не допустити цькування цих людей… Навпаки їх треба підтримати! Адже демографічна ситуація і на Чернігівщині зокрема — плачевна…
Хай їм і усім нам буде затишно вдома… Можливо, подайте кілька об’єктивних публікацій… Не вбиваймо один одного! І без того над усім людством нависла сокира покарання…
Олександр Балабко
P.S.S.
Мені все це, і особливо тон статті, дуже нагадує виїзд євреїв до Ізраїлю в часи СРСР.
Я працювала тоді в газеті, нас зобовязували готувати відгуки громадян, де б гнівно засуджувалися дії євреєв. Їх називали зрадниками та обливали помиями, як могли. Я в ті часи була проти такої політики, в мене було багато суперечок з колегами-журналістами. Відтоді в мене стійке несприйняття такого цькування.
Слава Богу, в нас не СРСР, усі люди вільні і вільно обирають, де їм жити та де прикладати свої зусилля. Хтось би вчинив так, а вони – інак. Це їхнє право.
Так, як написано в цій статті — живуть лише в Кореї дорогого товаріща Кім Чен Іра. Я б ніколи не хотіла так жити.
Ольга Коростельова
