Суспільство

Але я повернуся…

Щастя любить тишу. Я теж люблю тишу. І щастя люблю. Тобто його миті. А насправді для цього не так багато і треба. Але це «небагато» не завжди є. У мене є. Зараз є. Коли ти повноцінно висипаєшся на широкому матраці в чистій постелі, йдеш в душ (не їдеш, не вигадуєш собі тазики і гарячу воду з каструлі), заваряюєш собі смачну каву, а на столі на тебе чекає сніданок і кілька записок.

І ні, я не вдома, і так, я на службі.

Наступну ніч я ночуватиму в бліндажі. Якщо вдасться — години чотири. Гріючись біля буржуйки, з піском, що сиплеться на голову, зі змерзлими ногами і якимись жахливими сардинами у шлунку.

Але я повернуся.
Наповнений радістю і величезною вдячністю, яку не завжди вмію адекватно висловити.

Один з найпрекрасніших ранків моєї служби.
Зі святом, кохані.

Артем Чех

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.