Чому варто згадати Даніела Канемана, що помер нещодавно у віці 90 років. Не тому, що він лауреат Нобелівської премії. Не тому, що унікальний дослідник споживацької психології у сфері товарно-грошових відносин. Не тому, що це один із останніх поміж сучасних філософів, котрі були здатні охопити людську природу в цілому.
Даніель Канеман через, здавалося б, прикладні унітарні дослідження спростував улюблений постулат філософів епохи Просвітництва і картезіанства, котрі відрізали мотузки з диктатом Церкви: людина — істота раціональна. Знамените Декартівське: мислю — значить існую.
Те, про що після двох страшних світових воєн у 20 столітті, суто умоглядно писали філософи 50-70-х, Канеман довів в результаті багатолітніх досліджень і експериментів: людина — істота іраціональна. Цей висновок не заперечує наявність і можливість появи особистостей, здатних мислити системно, критично і раціонально. Але в масі своїй людина — істота іраціональна, якщо сказати простіше без наукових реверансів, нерозумна.
І ось ця іраціональність-нерозумність, починаючи з середини 19 століття закладена в основу сучасної цивілізації через надання посередностям загального виборчого права. Ось де насправді тупик і затик еволюції людства.
Політики західної цивілізації, вивертаючи до хрусту шию, у своїх діях і рішеннях орієнтуються на результати соцопитувань і насправді (така гірка іронія) реалізують постулат, який був наріжним каменем саме клерикальних теократичних деспотичних держав: чого хоче народ — того хоче Бог.
Віктор Лешик
