Євангельська притча — розмова Ісуса з багатим юнаком про багатство — нагадала мені візит до одного місцевого олігарха. Він показував маєток, де все було по-багатому, автоматично вода поливала травичку, альтанка чекала гостей, обкладена крупним каменем, а в будинок він завів нас, аби показати свій робочий кабінет. Міцні, певно, дубові меблі, канделябри достатку – все нагадувало поміщицький кабінет десь так у стилі качанівської садиби Тарновських.
Але – постояли ми на порозі того кабінету і по нерушимості предметів у ньому я зрозумів, що все тут недвижиме, все для показу, все для самозадоволення – він тут не працює. А вечеряти ми пішли на звичайну кухню-їдальню, де сиділи доволі тісненько, як і має бути в нормальному товаристві…
Багатий юнак запитав у Христа: що йому зробити, щоб наслідувати Царство Небесне, якщо він і так дотримується заповідей? Явно фарисейське питання, але Ісус порадив йому роздати багатство бідним, і юнак засмучено відійшов. Русявий син теслі з Назарету сумно каже: “Легше верблюду увійти через вушко голки, ніж багатому у Царство Небесне”.
Біблеїсти досі сперечаються чи так це, але є така версія, що Вушко Голки – це вузька хвіртка у Єрусалимі. Від розбійників широкі ворота на ніч закривали, а тільки ця хвіртка була доступна мандрівникам. Проте, щоб у неї ввійти, треба було розвантажити верблюда (тобто звільнити від багатства) і змусити його повзти на колінах. Таким чином, бачимо, що Ісус мав ще й почуття гумору, хоча ніде не маємо свідчень, що Він усміхався… Щоправда, Мати Божа на одній іконі таки посміхається – на Віфлеємській…
В своїй книзі “В осім барку” я був написав, що з багатими людьми треба поводитися з суворим дотриманням всіх норм санітарії та гігієни, бо вони хворі на гроші, за якими світу білого не бачать. Один суддя обласного рівня так уподобав цю мою думку, що часто повторював, але, на жаль, це не стало для нього зупинкою в накопиченні. Так і помер, бідака, лишивши комусь ті гроші, але не лишивши доброго сліду на землі…
… Гроші, як і взагалі багатство, не є самі по собі ні злом, ні добром. Це – інструмент. Але ж інструмент треба для чогось застосовувати, бо псується. Якщо той інструмент працює для суспільства, для природи, для Божої прослави – то й не тупиться ні інструмент, ні душа. А якщо тупо накопичується багатство (“дай мільйон, дай мільйон!”) – то й застоюється, як вода у тихій заводі, виявляючи сморід.
І ще одне – до олігархів нинішнього часу дуже легко визначити своє ставлення. За Святим Письмом, яке каже: “Де скарби ваші – там і серце ваше!”. Скарби – це діти і власне скарби (гроші, маєтки, золото). Якщо, скажімо, у Авакова маєток в Італії, а у Юлії Тимошенко дочка десь в Америці – то з якого дива їх серця будуть в Україні?
Василь Чепурний
