Іноді читаю, мовляв, що може знати про життя письменник, який не був на війні, не займався, як Джек Лондон, золотошуканням, тобто не жив важким, сповненим небезпек та пригод життям?! Визнаю, значною мірою ці «джеклондонівці» мають рацію. Все це так. Але трішечки не так.
Можу сказати лише одне, і то у загальних рисах. Я в дитинстві, особливо в ранній юності, коли душа ще не окріпла, пройшов через такі внутрішні і зовнішні випробування, що не кожен золотошукач їх витримав би. Не перебільшую ні на йоту.
До прикладу. 19 років – для більшості прекрасний вік. Для мене він був значною мірою і через певні причини пеклом. Але я якось вистояв. Хоча мені тоді навіть не спадало на думку, що то є Промисел, то саме він чомусь витончує мою душу для глибшого розуміння різних, часто прихованих і темних сторін людини.
Тому десь від 17 до 25 волів би вибрати випробування умовного Джека Лондона, якщо б мав таку можливість. Як у приказці: «Ніхто не віда, хто чим обіда».
Степан Процюк
