Іноді хочеться повернутись в один із тих дитячих сховків, де пахне яблуками, старими лижами і мишами. Сидіти у темряві на мішку лущеної кукурудзи і слухати як вітер завиває на стриху і в комині, кидає снігом крізь шпари у цеглі і поруч одвірків.
Розглядати пузаті слоїки вишневих компотів, півлітрові аджик і маленькі слоїчки рожової мармуляди. Впізнавати кожну ягоду, зірвану з гілок, пам’ятати її ще соковитою і нагрітою сонцем.
Губитись серед того всього численного, підпертого до стін, поскладаного по кутах і підвішеного до сволоків. Читати минуле по старих светрах, зошитах і кедах. І думати, а як це воно — майбутнє?
Тепер вже знаю.
Володимир Гевко
