Я люблю коли за вікном, як в дитинстві — Чернівці. Нехай там періщить дощ, нехай мете сніг чи пече палюче чернівецьке сонце. Але щоб за вікном було це чудове місто. Як у кожної нормальної дорослої людини, у мене є двоє найкращих друзів — кава і знеболювальне.
А Чернівці — вони одночасно і напувають пристойною кавою, і знеболюють. Тут складні проблеми завжди мають прості, легкі для розуміння рішення. І саме це робить місто привабливим.
Я в Чернівцях — майже все життя, тобто давно. Завжди думав, що час проходить. А він лише спливає. І я шкодую за кожною хвилиною, проведеною поза Чернівцями. Це марно витрачений час.
Ключ від серця до мізків не підходить. Тому завжди думаю: а чи варто витрачати час на інші міста, якщо у тебе за вікном є Чернівці?
А ще хочеться згадати яким було місто в дитинстві. Дайте 2 копійки, благаю! Треба терміново подзвонити в дитинство!
Батьківщина
У Генуї — дощить. У Балтиморі — падають мости. Болгарія та Румунія лиш тепер приєданалися до Шенгену. А в Чернівцях — чудова весняна погода, ніякого Шенгену не треба і хочеться на волю. Перейдемо на літній час і взагалі заживемо краще за всіх.
В — Африці спека, в — Австралії кенгуру розбіглися, а крокодили їдять що попало… А в Чернівцях — весна, і хочеться на свіже повітря, на виставку, до бібліотек.
В Китаї — багатолюдно, нема де яблуку впасти. В Лондоні –туман, і немає скверика імені вишиванки чи хоча б шотландського кілту. В Берліні — всі жили довго і щасливо, доки не переплутали якось свої телефони. І почалося! А в Чернівцях — тихо і мирно, ніхто нікого не помічає і не тривожить без потреби.
Бо Чернівці — це Батьківщина. А Батьківщина — це місто, де людині завжди є місце. Тут довше живе той, хто не боїться жити.
Володимир Килинич
