Ця фотографія ще не охолола, а я вже пишу про неї, сидячи у вагоні метро поруч з хазяїном цієї паперової газети “Експрес” (див. знімок у глибині тексту) за 11-18 квітні 2024 р., яку він — не побоюся цього слова — читає. Знімок хоч і свіжий, але вже має культурну цінність. Бо у метро зараз куди білье шансів побачити статевий акт двох лесбіянок чоловічої статі, ніж свіжу газету в руках пасажира.
А чоловік читає її аптитно, смакуючи. І ліктьми мене трохи штовха, заважаючи писати. Читає зухвало безсоромно на очах у всього вагону. Еротичними рухами горта шпальти і шелестить 
ними якось передекстазно. І в цьому шелесті — зневажливий закид: мовляв, ви всі тут бидло смартфонне, один я шляхетний граф олдскульний на весь вагон.
Шо тут скажеш, обідно таке чуть в газетнім шелесті. Тим більше мені, який чверть столітяя вєрой і правдой по долгу професії прошелестів таким саме папером по київських газетних редакціях.
А тепер я намагаюся шелестіти смартфрном, а воно не те. Звук не той, та й будерброда у смартфона загортать не зручно, і сало на ньому не поріжеш у тиші редакційного кабінета у пятницю ввечорі, попредньо зганявши у гастроном.
Ех, не той теперко Миргород, про Хорол-річку вже й мовчу.
Вадим Петрасюк
