Виносив сміття і став свідком по театральному яскравого, з глибокою метафоричністю епізоду, який годі придумати, який може подарувати лише життя в реальному часі.
– Де наші бабки?! – стурбовано кричав біля сусіднього під’їзду якийсь розчервонілий, захеканий чолов’яга. Він сновигав по двору і на перший погляд було годі визначити – грає на публіку чи його справді пограбували, бо всі хто там був, зрозуміли, що йдеться про гроші.
Захисна рожева маска висіла в нього на підборідді і сам він був по домашньому вбраний, у якійсь піжамі та спортивних штанях, ніби щойно підхопився з ліжка.
Публіку, до якої він алярмово і нервово звертався, уособлювала молода жіночка – чи то дружина, чи то родичка, яка робила налякані, здивовані очі і розводила руками в «нєдоуменіі».
У підсумку недовгого, але активного сновигання по двору, а потім спонтанного вибігання через арку на сусідню вулицю, дві натуральні бабусі або «бабки», як їх називав той російськомовний чолов’яга, в мохнатих беретах та з великодніми кошиками у руках, були направду пригнані до під’їзду і загнані додому.
«Бабки» по всьому абсолютно «несанкціоновано» вирвались на волю, але не встигли далеко втікти і були відловлені вже на початку їхнього «ковпаківського рейду».
Розгніваний чолов’яга гнав їх як гусей, голосно провадячи виховну, роз’яснювальну роботу. Уривками звучали цікавенні фрази і крилаті вислови про те, що «нема ума, щітай калєка», або «і нах.., чого ви туда поперлися, все ж є вдома», або «17 тисяч!, де я такі «бабки» за цих бабок візьму…»
Олекса Манн, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
