Перед поїздом зайшов до привокзальної їдальні повечеряти. Охоронець довго не пропускав мене, бо до закриття залишалося десять хвилин, і він мав сумнів, що я встигну поїсти. Та все ж пустив… Біля вікна грілися хлопець з дівчиною. Мовчали. Раптом дівчина голосно промовила:
— Я, ващє-та, із ґорада мілліонніка!
Мені аж лячно стало! Хлопцеві, схоже, теж.
Упоравшись з вечерею, я запитав охоронця:
— То шо, вклався я у норматив?
— Відмінно! — посміхнувся той. — Одразу видно, що ви у війську служили.
— П’ять років, — зауважив я.
— А я — три з половиною! — приєднався до діалогу хлопець, якого «лякала» дівчина…
— Мужньо! — похвалив його я.
І ми обидва розсміялися.
Бо зрозуміли, що страху вже не відчуваємо!
Володимир Сердюк
