Іду кілька днів тому через Письменницький сквер, який хочуть перейменувати на сквер імені Ступки, а мені назустріч двоє гарних парубків. Один із них спиняється й пояснює, що вони з 91 школи, котра поряд, і їм треба записати на телефон коротеньке інтерв’ю про День Злуки. Просять мене сказати кілька слів.
Відслуживши колись в радянському війську, я досі пам’ятаю, що в будь-якому відділені (взводі, роті тощо) формування без командира — ніщо. На моїх очах розпався Союз, а заразом і його військо! Щиро кажучи, ніколи не пхався в командири. Навпаки, завше намагався бути ближче до кухні (відома армійська бувальщина). Та коли 1991 року Україна проголосила державну незалежність і постало питання керівника оборонного відомства матінки-неньки — отут Леонід Кравчук і чухав потилицю!
Перед поїздом зайшов до привокзальної їдальні повечеряти. Охоронець довго не пропускав мене, бо до закриття залишалося десять хвилин, і він мав сумнів, що я встигну поїсти. Та все ж пустив… Біля вікна грілися хлопець з дівчиною. Мовчали. Раптом дівчина голосно промовила:
— Я, ващє-та, із ґорада мілліонніка!
У Путіна – чергове загострення. Цього разу повномасштабне, одержиме, на грані фолу. Чолов’яга, схоже, остаточно втратив розум без шансу на ремісію, а ми потроху «пливемо» за ним слідом, мов зачаровані. Але чому? Символічну відповідь на це запитання дає система Таро «Психологічний портрет», де життєву місію Путіна характеризує 12-й аркан – Повішений.
Свіжина… Це слово точно об’єднує Україну від Закарпаття і до Слобожанщини, від кримських узбережь і до північного Полісся. Українці ріжуть свиней. Вирощують, годують, звикають, мов до рідних, вкладають у них часточку душі, проте рано чи пізно… свіжина.
