На празники нами керує колективне несвідоме. Гени, сива глибина віків і оте, неназване — вічне, прадавнє, темне… Тоді чоловік і сам собі не хазяін. Бувало, вийдеш надвір, курям дать зерна… А далі — як в тумані… Сидиш у сусідів, п‘єш горілку, ковбасу їсиш…
Добрий вечір, щедрий вечір!
Тут, нічого вже не зробиш. Ніхто в тому не винуватий…
Дід Андрій казав: не я пішов, Воно мене пішло! А до Воно які в кого можуть бути претензії? Ніяких! Бо це — безглуздо! Воно — давніше за нас, сильніше за нас, і мудріше, ніж ми!
Віталій Чепинога
P.S.
Ага, знаю я ці приколи. Коли мій син пішов у школу, то кожного дня приносив червоний щоденник. На кожному уроці вчителі писали зауваження, на кожному уроці поведінка «2». З пояснень мого малого: «На уроці я сідаю, складаю руки перед собою, уважно слухаю вчителя, а потім мене щось бере і розвертає!!!»
Лора Копосова
Якось один великий лікар, який спас мою доньку від смерті, розповів мені, як він перед Різдвом пішов виносити сміття… Зустрів біля смітника свою однокласницю і… більше до жінки не вернувся.
Ми дуже сміялись з ним, коли вияснилось, що я його історію вже знаю років десять, бо він жив у будинку, де жили куми моїх батьків. І, власне, кум розповів татові про те, як його сусід з верхнього поверху пропав, коли виносив сміття, а потім подзвонив жінці що не прийде…
Любов Крижановська
