Мої давні знайомі — інтелігентна родина з ледь прихованим скепсисом до всього українського. Їхній єдиний син, що служить в ізраїльській армії, неприємно здивував матір тим, що зайшов якось у автобус з українськими туристами з автоматом у формі сержанта ізраїльської армії і сказав: «Слава Україні!»
Емоції в автобусі були бурхливі і не однозначні.
А недавно зізнався своїй матері: «Коли я бачу, як наді мною пролітають літаки з українською символікою, то думаю, що ніколи не повернуся додому. Тільки тут я зрозумів, що моя Батьківщина – Україна».
«Сюди немає чого вертатись!» – кричить у телефон мати.
Син робить довгу паузу…
Додому завжди є вороття.
Володимир Даниленко
