Мої давні знайомі — інтелігентна родина з ледь прихованим скепсисом до всього українського. Їхній єдиний син, що служить в ізраїльській армії, неприємно здивував матір тим, що зайшов якось у автобус з українськими туристами з автоматом у формі сержанта ізраїльської армії і сказав: «Слава Україні!»
Жив у нас у дворі колись Льова. Бандіт бандітом. З самого підлітка ще в совку швендяв з бригадами і збирав данину з фірмачів та кооператорів.
— Ти, Льова, своєю смертю точно не помреш, — хитали головами баби в дворі, — або де заріжуть, або посадять і в тюрмі згниєш.
Ай-ай! Яка прикрість! Ой, як же воно все запалахкотіло… А не треба було з великодержавними амбіціями бавитися, ніби мавпа сірниками… На початку червня 1571 року кримський хан Гірей покарав свого невірного васала, і після успішного військового походу та штурму міста спалив майже дощенту Москву та винищив там усе, що втекти не встигло. Ой, як не люблять московити згадувати про ті події.
