Вже багато разів зустрічаю обережно-оптимістичні розмірковування в соцмережі «нових 40-річних». Всі вони писані, як під копірку: «Я думав раніше, що сорок — це всьо, а воно ще не всьо» і т.д. Дорогі друзі, якщо вас цікавить, скільки вам років, то ви ще не старі і даже не пожилиє…
Дожить до сорока — це не достіженіє.
Треба доживать до тої пори, коли вам пофіг, скільки вам років…
Дід Логвин, бувало, у свої 87-років знічев’я питав у батька: — Міша, а ти не знаєш, скіки мені год?…
— Знаю! — казав батько.
Но дід не уточняв. Хтось знає, то й добре…
А баба Ольга, що жила через дорогу, мала сто років. І на її сто років ми ще випили по стакану вина…
— Скільки вам год, бабо Ольго? — питав я, хоч і так знав, що сто.
— Дев’яносто восім, — брехала баба, і убавляла аж два года із-за чистого кокетства…
Віталій Чепинога
