Стою на містку на причалі у Скадовську. За мною — Джарилгацька затока. За 40 хвилин яхта подолає її, і — о диво! — острів Джарилгач, найбільший у Чорному морі, безлюдний. Назва острова трактується , як «горілий ліс», або «горілі, спалені дерева». Він тут розгорнувся аж на 42 кілометри!
На острові білий, чистий пісок, що рипить під ногами, мов сніг узимку. Омиваєтьсься теплою Джарилгацькою затокою з материка, а з боку відкритого моря — Каркінітською, вже прохолодною.
Туристів багато, але всім вистачає місця. Чисто, спокійно, сонячно. Вода теж дуже чиста, прозора. Дно — піщане, рівне. Трапляються медузи – ну, як без них?!
Головна привабливість острова — старий маяк, зведений ще 1902 року за кресленнями учня Г.Ейфеля, автора знаменитої паризької вежі. Чимось її, власне, нагадує. Тепер він –пам’ятник, що потребує реставрації…
Неподалік — новий маяк, сучасний, 1997 року, вже із сонячною батареєю. Цивілізація!
Вдалося подолати відстань до Джарилгацького мису, де з’єднуються обидві затоки. Там і зустрілася із двома дельфінами, що полювали за рибою. Взагалі, того дня тричі спостерігала, як дельфіни зграйками наближаються до берега, не остерігаючись людей…
Алла Кобинець
