Мушу сказати, що мене трохи бісить коли люди протиставляють хатню роботу та кар’єру, якісь значні досягнення абощо. На кшталт: хатня робота — то не моє, я займатимусь масштабнішими проектами. Не мій рівень.
Вже багато разів зустрічаю обережно-оптимістичні розмірковування в соцмережі «нових 40-річних». Всі вони писані, як під копірку: «Я думав раніше, що сорок — це всьо, а воно ще не всьо» і т.д. Дорогі друзі, якщо вас цікавить, скільки вам років, то ви ще не старі і даже не пожилиє…
Стою на містку на причалі у Скадовську. За мною — Джарилгацька затока. За 40 хвилин яхта подолає її, і — о диво! — острів Джарилгач, найбільший у Чорному морі, безлюдний. Назва острова трактується , як «горілий ліс», або «горілі, спалені дерева». Він тут розгорнувся аж на 42 кілометри!
Ми живемо з чимось таємним. Чи ми живемо в ньому… Серед моїх літературних творів є два, якими я страшенно дорожу, і над якими висить дивне прокляття замовчуванням: п’єса «Розібрати «М» на запчастини» і маленький роман «Ревідкриття».