Сергій Дацюк написав про дурнів і жваве обговорення теми в ФБ змусили згадати «класифікацію» дурнів, ідіотів і навіжених, побудовану італійським письменником Умберто Еко і виголошену одним з героїв його роману «Маятник Фуко».
… На найнижчій сходинці цієї “табелі про ранги” розмістилися кретини. Їх легко впізнати. «Кретин позбавлений дару мови, пише Еко. Він не потрапляє морозивом в рот і входить в двері, що крутяться, із зворотного боку».
Трохи вище за кретина стоїть імбецил. Це вже яскравий соціальний тип. «Це той, хто, потрапляє пальцем в калюжу. Розмірковує про вміст склянки, але оскільки в склянку не потрапив, в результаті думає про вміст калюжі. Просто кажучи, це фахівець з ляпсусів, він запитує, як здоров’я дружини, якраз у того, у кого втекла дружина», – розмірковує герой «Маятника Фуко».
Але імбецили, пише Еко, хоч би не стверджують, що коти гавкають, вони просто розмірковують про котів у колі, де говорять про собак. З дурнями (а саме про цей підвид йдеться у пості Дацюка) усе набагато складніше. Дурень – це надзвичайно небезпечний суб’єкт. Він дуже уміло прикидається розумним. Він вкриє вас буйним набором канцеляриту і покручених економічних і політичних термінів.
«Дурні, пише Умберто Еко, міркують схоже на те, як міркуємо ми, не враховуючи легкого зсуву по фазі. Вони сприймаються публікою легко, тому що з першого наскоку виглядають переконливо». Дурні не бояться показати, що уміють логічно мислити. І хоча ця логіка глибоко неповноцінна, виявити каверзу не усім під силу.
«Дурень розпочинає з того, що собака домашня тварина і гавкає, та приходить до висновку, що коти теж гавкають тому, що коти – домашні», – пише Еко. Але й це ще не все.
На вершечку цієї піраміди марнославства стоять божевільні.
«Божевільних, пише Умберто Еко, впізнати неважко. Це такі самі дурні, але без властивих дурням навичок і прийомів». «Дурень уміє доводити свої тези, у нього є логіка, кособока, але логіка. Божевільного ж логіка не цікавить. За принципом бузини в городі у нього – будь-яка теза підтверджує усі інші”.
“Зате у божевільного є ідея-фікс, і усе, що потрапляє під руку, йде в справу для її проштовхування”. “Божевільні пізнаються за дивовижною свободою від доказів і за раптовим осяянням» – пише Умберто Еко.
Не наводитиму прикладів з нашого життя, які живо ілюструють класифікацію відомого культуролога і фахівця із семіотики. Інформпростір сповнений дзижчання усіх цих феноменів людської природи, як вечірній сад у травні хрущами. А щоб ніхто не образився, закінчу іншими словами з цього ж роману: «Ми оточені дурнями. І порятунку немає. Дурні – усі, окрім вас і мене… Ну не ображайтеся! Крім вас одного…»
Євген Якунов
