35 років тому, 31 серпня 1986-го в Цемеській бухті поблизу Новоросійська після зіткнення о 23.12 з балкером «Петро Васьов» за 7 хвилин затонув пасажирський круїзний лайнер «Адмірал Нахімов» (порт приписки – Одеса). Паніка — найнебезпечний та масовий вбивця. В Радянському Союзі був свій «Титанік»… Круїзне судно мало назву «Адмірал Нахімов», хоча перша назва – «Берлін», бо судно побудовано в Німеччині в 1929 р., а після — трофей СРСР.
Серед ночі 31 серпня 1986-го після зіткнення із сухогрузом «Пётр Васев» потонули 423 пасажири з 1240. Всього за кілька хвилин. Якою була паніка можна дізнатися зі спогадів тих, хто вижив. Ось розповідь жінки, яка тонула на «Адміралі Нахимові». Їй було за шістдесят і плавати вона не вміла зовсім.
— Я вийшла на палубу, вона нахилилася. Всі металися з божевільними криками. У кого в руках був рятувальне коло, той ставав об’єктом нападу. Я бачила, як один член екіпажу судна задушив дівчину і відібрав рятувальний жилет, але стрибнути у воду не встиг, йому розбили голову і відібрали трофей… Я так перелякалася цього кошмару, що вже й не думала, як я буду плисти… Ясно, що ніяк. Але я зрозуміла, що потрібно бути подалі від рятувальних кіл і жилетів — за них вбивають. І найкраще бути подалі від людей.
Я рушила НЕ нагору, де всі рвали один одного, а навпаки, в нижню частину, яка накренилася і яку вже затоплювала вода. Ось-ось я опинюся в морі, зате і нікого тут не було. У Бога я не вірила, але встигла ще подумати: «Якби Бог існував, міг би він зробити так, що б я стара тітка, яка не вміє плавати, просто увійшла у воду і попливла? Напевно, не міг би…. Раптом бачу, в трьох метрах від мене величезний мужик з рятувальним кругом готується поплисти. Побачивши мене, він впустив круг, схопив лежачу біля ніг червону пожежну сокиру і злобно загарчав:
«Сука, зробиш крок в мою сторону, голову відрубаю!» Я злякалася і промовила: «Не бійся синку, я нічого поганого тобі не зроблю, а можна, коли ти попливеш, я маленечко потримаю за мотузочку твого кола, а то я плавати зовсім не вмію. Мужик, побачивши, що ми тут одні, прийшов до тями. Кинув сокиру, швидко надів на мене свій круг і потягнув до води. «Давайте, матусю, потрібно швидше звідси гребти, а то скоро тут в морі буде купа людей, і вони нас втоплять з нашим колом. Шкода, немає ножа…»
Він тримався ззаду за мотузку рятувального кола і гріб, і штовхав нас подалі від корабля, що тонув. А за нами — крики і стогони… не хочу згадувати …
Через років п’ять, дивилася по телевізору святковий концерт, присвячений дню міліції. Ведуча ходила по залу і питала міліціонерів з публіки: «Яка пам’ятна подія у вас була в житті? Вона підійшла до полковника, і я його одразу впізнала. То був мій рятівник. Він сказав: «Я тонув на «Нахимові»… Ведуча: «Але ви допомогли комусь врятуватися? Розкажіть». Полковник: «…Швидше навпаки, мене врятувала одна жінка похилого віку…. У неї було рятувальние коло…. Дай Бог їй здоров’я…
З 1997 року в Одесі проводять активну роботу благодійний фонд «Нахімовець», метою якого є збереження пам’яті про загиблих в катастрофі, надання всебічної допомоги всім постраждалим в тій трагедії.
Про трагедію «Титаніка» пам’ятають і вшановують пам’ять за загиблими у всьому світі більш як 100 років. На місце загибелі «Титаніка» вже їздять внуки та правнуки загиблих. Створено величезний музей «Титаніка» з бюджетом сотні мільйонів доларів. А про наш «Титанік» навіть не згадують.
Минає 35 років з дня наймасштабнішої катастрофи у мирний час на Чорному морі. Причиною трагедії, що привела до загибелі 423 чоловік (359 туристів і 64 члени екіпажу; 216 серед них — громадяни України), стали неправильні дії капітанів обох суден під час виконання обхідного маневру. Море помилок не вибачає…
Олег Вишняков
