Суспільство

Філіжанка суботньої кави

Буває — загалом ніби щасливий. І все гаразд, ніхто не хворий (смертельно). Однак напосідає якась туга, апатія, осіння меланхолія чи ностальгія. І вже немає тієї впевненості, що щасливий на всі 100%. Натомість з’являється розгубленість, невпевненість і тривога.

Таки подобається нам страждати без особливих на то причин. Разом із «Казкою» і її фіалками підспівуємо про сльози всіх тих жіночих поколінь, на тій самій кухні. І водно називаємо це жіночою долею…

Таки є ПРИпрограмування на генетичному рівні (на ті ідіЙОтські) НАДстраждання, що самі в собі пестимо, ніби без них годі жити. А навіщо, питається, такий емоційний мазохізм, невже нас то так «пре»? Бо і бабуся з прабабусею… і мама… «заплакані були». Та часи і обставини змінюються. Декорації і кордони «кухонні» — теж. З досвідом розуміємо, що щастя існує тільки миттєво, і ми самі себе тієї миті позбавляємо. А кому того треба, ну, справді?.. СвідоМІШАЙмо.

А ось і запах доброї кави з кухні.
Шлейф аромату снується саме в час цих осінньо-суботніх роздумів, ще в затишному ліжку з десятком подушечок. От і чоловік каже, що погода неймовірна на вулиці: сонячно, тепло, і кава вже холоне.

Жінка жартує, мовляв, гірше, коли холонуть серця, а, може, то вона цілком серйозно? Звісно, мінус, що він завзятий курець, і в сім’ї, як той термометр… але він і бариста, а це — плюс. Стає тепло внутрішньо, сіється усмішка, обличчя оживає, йде ланцюгова реакція, що включає механізм свідомої присутності ще одного дня. А хіба то не щастя, бодай би на мить?!

Шукаймо гармонії в собі…
Цінуймо земних, що поруч. Хвіст-пістолєтом! Нічого важкого до рук (навіть кружку обіруч тримають)! А стосовно дурного в голові — так то часом не дуже й зле.

Mia D’ark

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.