Суспільство

Фламандські паралелі українського мовного питання

Фламандський розмовний діалект нідерландської мови і… «проблеми» вивчення українцями української мови. … Накивавши п’ятами з СРСР, я спочатку потрапив до Норвегії. І міг залишитись в Осло. Але моєю мрією було вивчитись і одержати диплом магістра древнього Лювенського католицького університету (Katholieke Universiteit Leuven). Відтак мій шлях проліг від коханого Осло до невідомого, оповитого середньовічними оповідями бельгійського Лювену.

Ну, ось і він, моя омріяна казка — Лювен. В секретаріаті університету мене зустріли з великим здивуванням. Я був першим абітурієнтом з СРСР та ще й з радянським паспортом. Написав заяву на вступ до факультету соціології, нa постмагістратуру за спеціальністю «Міжнародна журналістика та організація, розвиток і контроль міжнародних засобів масової інформації». До цього я додав копії й виписки з дипломів Чернівецького держуніверситету (романо-германська філологія) і диплом Львівського університету (журналістика, заочно). Через тиждень відбувся захист дипломів зразка СРСР. Це була дуже цікава і весела розмова.

Професори університету Лювен за животи хапалися від сміху, коли я їм розповідав про суть і зміст курсу «Історія КПРC», «Науковий комунізм», «Науковий атеїзм», “Марксизм-ленінізм і діалектичний матеріалізм». Коли дійшли до курсу «Історія філософії» — пішли питання по суті. Моїми відповідями професори були задоволені щодо знання і розуміння історії філософії. Але завершальним акордом став останній запис у виписці з диплома: «Військова кафедра».

Викладачі за голови схопилися! «Вас там що, на тій кафедрі, вчили людей вбивати?!» Коли пояснив, що я, як і кожний випускник Чернівецького університету є резервним офіцером-артилеристом, лейтенантом, то відчув на собі погляди професорів. Їхні очі були сповнені смутку, жалю і сліз. На якусь мить я відчув себе бездомним бродячим псом, на якого люди дивляться зі співчуттям. Хотілось самому заплакати, бо скидалося, ніби я, мов злидар, пішов побиратися серед порядних людей. Але іншого виходу не було. Назад, у в’язницю з назвою СРСР, я не хотів.

Мене попросили вийти на кілька хвилин з аудиторії, аби вони самостійно ухвалили рішення. Повертаюсь назад в аудиторію. Декан оголошує вердикт: «Комісія ухвалила рішення зарахувати вас до Університету, але за умови, що вам доведеться складати іспити з кількох предметів не англійською, а нідерландською мовою. Тому вам необхідно негайно вписатися, як решта іноземних студентів, на обовязковий курс нідерландської мови для іноземних студентів. Термін навчання — академічний рік».

Дyмаєте, я якось опирався? «… Дискримінація! Геноцид! Навіщо мені ваша нідерландська?» Ні! Закон для всіх однаковий: хочеш бути студентом університету Лювен — вивчи досконало нідерландську мову! І я її вивчив.

В Україні питання про вивчення і знання української мови повинне було постати ще 30 років тому. І це щонайменше!

Ростислав Демчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.