Перечитував «Щоденник нелегального солдата» снайперки, добровольця Олени Білозерської… І з пам’яті стали виникати десятки імен наших юнаків і юнок, які після анексії Криму взяли в руки зброю і пішли в капцях і в домашніх куртках захищати свою країну. Вони були добробатами. Вони були нелегалами. Вони були незручними для влади.
Їх репресувала своя ж українська юстиція (привіт лупоокому Матіосу). Їх розпихували по тюрмах. Порошенко видавав їх Путіну, як греки приносили жертву ненаситному Мінотавру. Аби вгамувати. Аби пронесло. Аби не заважали геніальним українським решалам Порошенку і Медведчуку на обрізаній Україні варити бабло.
Згадав, як надіслали на південь України поліцейський каральний загін на чолі з Ільєю Кивою – бити і розганяти, так званих, правосекторівців, за те, що вони посміли відрізати електрику в окупований Крим. Били і кидали по тюрмах. Щоб все було по закону…
Весь цей антиукраїнський внутрішний терор прикривався святістю Конституції.
От і зараз верещать всілякі маруськи ставнійчуки, ємці, клімпуш-цінцадзи, юльки тимошенки: проект закону щодо мобілізації неконституційний… Та де б ви вже зараз були, якби небайдужі все робили по Конституції?
Хоча таким місце для кремлівського корита завжди знайдеться. Віками там знаходили для малоросиків і пайку, і до пайки.
Віктор Лешик
