Почув у гаражі розмову двох дуже літніх містян. Один притулився до старого «Москвича», а інший порався біля не менш старої «Лади». Вони вели розмову про поточний момент, але використовували наративи давно минулих літ. Вони продовжували жити в тих часах. Їх вже ніхто не переробить. Я також не збирався цього робити.
«Не жбурляйте в мене марксизмами-ленінізмами!», – попросив їх і пішов геть. Вже не долетить! Це проходили, воно не надовго, і погано закінчується. Крім того, все те справді якесь неприємно безсмертне, бо ніяк не відчепиться від нас. Його ніби встелили тут і воно щовесни проростає.
Наче горілка. Пити її треба вміти, але краще вміти не пити. Колись щастям було, коли чоловік і жінка одночасно досягали марсизму-ленінізму. Тепер це називається зовсім по-іншому.
А «Лада» і «Москвич» навіть разом ніколи не досягнуть «Мерседеса». Навіть старого.
Володимир Килинич
