Коли Гена не працює і просто сидить на вулиці Кобилянської — це щось із чимось! Всі з ним розкланюються, весело вітаються і намагаються поговорити. Справа в тому, що коли він працює, з ним не те що поговорити, навіть привітатись неможливо. Він зайнятий роботою! А сьогодні нема світла, і Гена не працює. Він сидить на лавці і згадує своє минуле під розмірений гул генераторів. Згадує насамперед молодість. Свою та міста, в якому виріс.
Я за ним непомітно спостерігаю зблизька. Ось пролунав сигнал тривоги, а Гена не поворухнувся. Ніхто і ніщо не може порушити його спокій, коли він згадує минуле. Гена підвівся з лави лише тоді, коли бродячий музикант заграв на своїй скрипці “Ой, у лузі червона калина”. Потім Гена сів і продовжив свої спогади.
Поруч із Геною на лавці сиділа його дружина. Вона любила його більше, ніж він заробляв. Але Гена завжди казав, що жінок треба долюблювати, щоби за тобою їх не перелюблювали по-іншому. Гена любив дружину і розбирався у жінках. І в кавунах.
У Чернівцях людина, яка розбирається в кавунах, постукавши в двері, може визначити хороші люди живуть за дверима чи ні. А Гена, вийшовши посидіти на вулиці Кобилянської, може вгадати майбутнє. Дивлячись на нього розумієш — воно чудове!
Володимир Килинич
